Бережіть янголів своїх
- Автор: Брукс Татьяна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-054-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бережіть янголів своїх». Краткое содержание книги:
У творах, що увійшли до цієї книжки, авторка розповідає історії звичайних жінок, які відчайдушно хочуть бути щасливими. Але життя, немов бурхливий вир, часто зводить нанівець усі їхні мрії та сподівання… Та коли опускаються руки, хто ж вершить нашу долю і допомагає не втратити віру та надію на краще? Ця книжка допоможе отримати відповіді на ці та інші непрості питання, а ще заглибитися у світ людських почуттів, де вкотре протиборствують життя і смерть, кохання й розлука, вірність і підступна зрада…
— Ні-ні! — злякалася я. — Не треба мені ніяких дідків! Та й мови я не знаю, а навчатися пізно. Тут ще й невістка вагітна, скоро онук народиться…
— Ну, не хочеш — як знаєш. Знайдеш мене через Женю, якщо передумаєш.
«Не передумаю», — запевнила я себе. А вголос промовила:
— Жені мої вітання.
І ми розійшлися, кожна у своїх справах.
Якби для того, що відбувалося далі, знадобилося б придумати назву, то я б назвала це «історією одного дня».
Події розвивалися швидко. Як виявилося, Вероніка поділилася із Женею враженнями від нашої зустрічі.
— Уявляєш, щойно зустріла Полінку! Всю в розпатланих почуттях і в такому ж одязі. Жах! — не могла не покепкувати Вероніка. — Я їй, бідоласі, запропонувала зареєструватися на моєму сайті. А вона ще й комизиться! Їй, бачте, дідки не потрібні!
Женя терпляче вислухала її, а тоді й каже:
— Та чого ти її слухаєш. Соромиться вона. Усе-таки сорок п’ять уже. На ось фотки. Тут Поліна в мене на дні народження. Зареєструй.
— Та-а-к, а грошики хто платитиме?
— Скільки?
— П’ятдесят гривень на місяць. Ти ж знаєш, я веду листування, перекладаю листи американців чи там німців і відповіді на них, — почала рекламувати свої здібності Вероніка.
— Ну тоді ось тобі за перший місяць! — Женя дістала з гаманця купюру. — А з Поліною я порозуміюся.
Вероніка, стенувши плечима, сховала гроші. Дома на неї чекав лист одного з американських клієнтів — Кена — до своєї імовірної нареченої Оксани. Він писав (Вероніка переклала): «Привіт, Оксано! У нас на Алясці вже випав сніг. Я тобі казав, що я та інші водії машин прокладаємо дороги. А коли випадає сніг, то нічого робити вже неможливо. Разом зі мною працює один хлопець, він теж хоче приїхати до України й познайомитися з якоюсь хорошою жінкою. Може, в тебе є подруга (десь 40–45 років) для мого друга Майка? Нехай тоді вона йому напише й надішле своє фото. Ми вже відправили документи, тож, тільки-но отримаємо паспорти й візи, відразу купимо квитки. Із нетерпінням чекаю зустрічі, дорога Оксано! Мені сподобався твій лист. Твоя англійська стає дедалі кращою. Кен».
І Вероніка, уявляєте собі, відіслала мої фотографії! Ті, що їй дала Женя! У листі невідомому американцеві з далекої холодної Аляски вона розписала мої чесноти. Ні, звісно ж, якби лист був від мільйонера з Нью-Йорка, то Вероніка навряд чи зробила б це. А так — подумаєш, якісь там водії вантажівок мало не з кінця світу. Що вона втрачала?
Але ж я про це — ні сном, ні духом!
А за тиждень мені телефонує Женя.
— Полінко, мені треба з тобою поговорити…
— Щось трапилося? — занепокоїлася я.
Зазвичай упевнений голос Жені лунав напродив м’яко і втаємничено.
— Пам’ятаєш, тиждень тому ти зустрілася з Веронікою?
— Ну то й що?
І тут вона мені розповіла всю цю авантюрну історію.
— Ну, і що тепер накажеш робити? — ошелешено запитала я.
— Та чого ти лякаєшся? Вони повинні приїхати в лютому. Зазнайомитесь. Одного звуть Майк. Це тебе ні до чого не зобов’язує. Покажеш йому місто. Відпочинеш. Розважишся. Ніхто ж тебе не примушує одружуватися!
«А й справді, я вже сто років не відпочивала…» — раптом подумалося мені.
Невже я вже стільки років сама? Ні, у мене, звісно, був друг. І мені тоді здалося, що це саме та людина, яка мені потрібна. Я метушилася, готувала смачненьке, прала йому і його старенькому батькові…
Наближався Новий рік. Я нетерпляче питала, як і де ми будемо його зустрічати. А він мені:
— Ну-у, ти ж знаєш, у мене тато…
— Себто будемо в тебе, з татом зустрічати? — уточнила я.
Він стенув плечима.
І ось — тридцять перше грудня. Квартира моя блищить, насмажено-напечено, ялиночка пахне і сяє…
— Я їду, — сказав раптом мій друг, і я побачила, що він уже зібрав рюкзак.
— Але ж ми… я…
— А ти залишаєшся… І взагалі — я тобі нічого не обіцяв…
Той новорічний вечір я запам’ятала на все життя! Кажуть: як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш.
І коли о десятій вечора мені зателефонував один добрий знайомий і спитав дозволу зайти привітати мене з Новим роком, а, зазирнувши на хвилину, лишився до ранку, я зрозуміла: наступного року ані голодною, ані самотньою я не буду.
Другого січня нового року — дзвінок у двері. Дружок заявився! З шампанським і цукерками і, наче нічого й не було, вигукнув: