Невідоме Розстріляне Відродження

– Безумовно, в контакті з вами, хоч, – загострив він погляд, – мушу признатись, що у цім разі я з більшою б приємністю зустрів… ну, свою бабушку чи що.

– Маєте рацію! – загадково кинув тов. Андрій і скосив з-під лоба оком.

Губи «кепі» на хвилину здригнули кривою гримасою; в очах метнулась паніка. Бистро він опанував собою.

– Ну, це все дурниці, – добродушно торкнувся колін «кепі» тов. Андрій. – Et voilà! По традиції згадаємо старовину… Цікаво, як реагувало начальство, коли ви замість тов. Андрія розстріляли «привиди темної ночі»?

– Як? – перепитав «кепі», придавлюючи сигаретку. – Звичайно, нагороди я не дістав. – Очи «кепі» глянули на тов. Андрія просто й твердо: він переходив у наступ. – Взагалі, ефект був незначний… Саме якась банда заворушилася в районі, і всю метушню було справлено туди. Генерал, захоплений новим клопотом, обмежився машинальними запитаннями, коли я повернувся з нещасливого полювання: «Король? („кепі“ імітував інтонацію генерала) Утік? Бестія. Ворона не спіймала короля… Est modus in rébus». Це на мою адресу. І зразу ж узявся за трубку телефону, а мені дав нове доручення. C’est tout, як бачите, кон’юнктура обернулася для мене, та й для вас, щасливо.

– Дійсно, – всміхнувся тов. Андрій, – ефекту мало. Не більше, коли б вам пощастило розстріляти мене…

– А даремно, – задумливо додав тов. Андрій, – ви проґавили, пане поручнику.

– Що-о? – засміявсь «кепі». – Я? Винуватьте своє нещастя, щодо мене, то будьте певні, що тоді я й кульку визначив, яка мала погратися з вашим життям. Ідея й спорт сходились у мене в одно.

– Та-ак! Pardon, пригадуєте? Тієї ночі, коли соловейко мав рішуче перестати співати для мене, у нас з вами точилась інтересна розмова.

– Ну, як же? Розуміється! Здається, тема була: ріжні форми coitus’a. Ви переконували мене в привабливості природніх положень… обстоюючи style naturel; я визнавав культурну вишуканість. Тоді ж я почув од вас розкішний анекдот. Пам’ятаєте?

«Кепі» задумавсь, і мрійно, скільки це було в його змозі, додав:

– Quel diable! Проминули блискучі часи. Минулість – ретроспективно видається багатою й кольоровою. Чарує ота мішанина стилів…

– Ну, а тепер? – придушив слова тов. Андрій.

– Е-е, тепер… – зморщивсь «кепі» і потер руки. – Нуднувато, тов. Андрію… Життя модулює на середніх нотах. Монотонність… Vinum et feminas є, але третього інгредієнту – найважливішого в кодексі дійсного caballero – бракує.

– Власне, чого? – з цікавістю запитав тов. Андрій…

– Бракує азарту. За вісім років війни змисловий центр життя пересунувсь, принаймні в мене, в цей бік… Кіно, література, фізкультура й виставки мене не задовольняють.

– Ну, ми ще з вами поговоримо, – раптом устав тов. Андрій. – Тема цікава. Ви хоч і тривіальний, вибачте, але інтересний тип. Ви до Харкова?

– Jawohl! – кинув «кепі».

– Значить, там стрінемось. Я запишу свою адресу. Так?

– Звичайно, звичайно, – підвівсь і «кепі». Він хотів був подати руку, але, спам’ятавшись, замаскував свій рух.