Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
А потім вони пірнули в туман чи то туман накотився на них. Усе довкола стало сірим. Шаста й не уявляв раніше, до чого холодно і вогко може бути в хмарі, та до чого ж темно! Сіре дуже вже швидко оберталося на чорне.
Хтось на чолі колони час від часу сурмив у ріг, і щоразу звук лунав все далі й далі. Тепер Шаста взагалі нікого не бачив. Та, певна річ, він зможе їх побачити, лишень доскаче до наступного повороту. Проте коли він повернув, то однаково нікого не побачив. По суті, він взагалі нічого вже не бачив. А кінь його перейшов на крок.
— Давай уперед, конику, давай, — підганяв його Шаста.
І знову почувся звук рога, та тепер дуже слабкий. Ігого завжди казав Шасті, аби той вивертав ступню, і Шаста гадав, що трапиться щось жахливе, коли він увіп’ється п’ятами коню в боки. І йому спало на думку, що саме тепер настав час спробувати.
— Послухай, конячко, — попередив він, — якщо ти не побіжиш, то знаєш, що я тобі зроблю? Я п’ятами увіп’юся тобі в боки! Правда, увіп’юся!
Кінь на цю погрозу і вухом не повів. Отож Шаста міцно влаштувався у кульбаці, обхопив кінський круп коліньми, зціпив зуби і щосили вдарив п’ятами коня в боки.
Єдине, чого він досяг, так це того, що кінь п’ять-шість кроків біг підтюпцем, а відтак знову перейшов на крок. Та тепер було досить-таки темно і в ріг, здається, сурмити перестали. Єдиним звуком, що чувся, було постійне «крап-крап» з гілок дерев.
— Гм, гадаю, навіть кроком ми хоч там як, та куди-небудь доберемося, — сказав Шаста сам собі. — Лишень сподіваюся, що не наскочу на Рабадаша та його кінноту.
Він їхав далі, як йому здавалося, доволі довго й увесь час кроком. Тепер Шасту розривали два почуття: ненависть до коня та вовчий голод.
Нарешті він опинився на роздоріжжі. І поки він міркував, яка з доріг має вести до Анварду, ззаду долинув глухий шум, від якого в хлопчика аж у п’ятах закололо. То був тупіт кінських копит. «Рабадаш!» — здогадався Шаста. Думати-гадати, яку дорогу обере Рабадаш, було ніколи. «Якщо я оберу якусь одну, то він, можливо, обере іншу. А якщо лишитися на роздоріжжі, то мене неминуче схоплять». Він спішився і повів коня за вуздечку дорогою по праву руку.
Звук кінноти швидко наближався, і за хвилину-другу Шаста зрозумів, що вершники вже на роздоріжжі. Затамувавши дух, він чекав, яку дорогу обере Рабадаш.
Пролунала коротка команда: «Стій!», а потім почулося нетерпляче кінське хропіння, биття копитами об землю, форкання коней, коли вони кусають вудила, та заспокійливе поплескування вершників по кінських шиях. І знову, перекриваючи все, пролунав владний голос:
— Так, увага! — мовив той. — Звідси до замку — рукою сягнути. Тому слухайте мій наказ. У Нарнії, а там ми маємо бути на світанні, крові зайвої не проливати. Під час цього набігу ви маєте вважати кожну краплю нарнійської крові вартою цебра вашої. Під час цього набігу, кажу! Іншим разом боги дозволять вам проливати стільки крові, скільки завгодно, на всіх просторах від Кейр-Паравелю до Ліхтарної пустки. Та це стосується лише Нарнії! А тут, у Древляндії, головне — діяти рішуче, блискавично та нещадно. Доведіть вашу справність. Замок короля Луна має бути моїм за годину. Якщо впораєтесь — я віддам його вам на поталу. Більш того, тоді від своєї частки у трофеях я привселюдно відмовляюся. Натомість я вимагаю одне: вбийте мені кожного варвара чоловічої статті, хоч би то було немовля, а решта в мурах замку ваше: не гребуйте — грабуйте. Діліть, як вам заманеться — жінок, золото, дорогоцінне каміння, зброю, збрую, вина. Ну, а того, хто, коли підійдемо до брами, пастиме задніх, буде спалено живцем. В ім’я Таша непереборного та невблаганного — вперед!
Із голосним тупотом кіннота рушила, і Шаста полегшено зітхнув — вони обрали інший шлях.
Поки загін проходив роздоріжжя, Шаста з тривогою відзначив, як довго вони йшли. Весь день він говорив і думав про дві сотні шабель, та навіть не здогадувався, як же це багато. Та нарешті звук кінноти стих удалині; він знову був сам. Навколо панувала тиша… Лише з віття дерев капала роса: крап-крап-крап.
Що ж, тепер дорогу на Анвард він знав та, звісно, їхати туди було б самогубством — це означало б утрапити в лабети головорізів Рабадаша. «Як же мені бути?» — майже вголос запитав себе Шаста. Та не вирішивши, як його бути, хлопець знову заліз на коня й пішов далі тією дорогою, яку обрав раніше, сподіваючись, хоча й не дуже на те покладався, що натрапить на якусь хижу, де зможе попрохати трохи їжі та попроситися на ночівлю. Звісно, раніше він думав повернутися до Аравіс та Ігого й Гвін, які залишилися в пустельника, та зробити цього не міг, бо тепер не мав жодного уявлення, у який бік повернути коня.