Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Доброго ранку, Ігого, — привіталася Аравіс. — Як ти почуваєшся цього ранку?

Ігого пробурмотів щось собі під ніс, але ніхто не зміг зрозуміти, що саме.

— Пустельник каже, що Шаста, певно, встиг вчасно попередити короля Луна, — продовжувала Аравіс, — тож, здається, поневірянням нашим настав край. Ми в Нарнії, нарешті, Ігого, чуєш?!

— Ніколи мені не бачити Нарнії, — стиха вимовив Ігого.

— Чи тобі недобре, Ігого, любий? — занепокоєно заметушилася Аравіс.

Ігого нарешті обернувся до них — на обличчі в нього застиг вираз настільки скорботний, наскільки взагалі скорботною може видатися коняча морда.

— Я повернуся назад до Остраханства, — сказав він.

— Що? — скрикнула Аравіс. — Назад до рабства?

— Так, — ще тужливіше кивнув Ігого. — Рабство — то все, на що я здатен. Як я зможу з’явитися серед вільних коней Нарнії? Я, котрий полишив на поживу левам кобилку, дівчину та хлопця, доки сам тікав щодуху, рятуючи свою нікчемну голову!

— Ми всі мчали щодуху, — зауважила Гвін.

— Тільки не Шаста! — пирхнув Ігого. — Чи, принаймні, він біг у правильному напрямку — назад. І це ганьбить мене найбільше за все. Я, що називав себе бойовим конем і пишався тим, що брав участь у сотні боїв, поступився маленькому людському хлоп’яті, ще зовсім дитині, лошаті, що ніколи навіть і меча у руці не тримало і не мало ані виховання, ані доброго прикладу у своєму житті!

— Я розумію, — кивнула Аравіс, — бо почуваюся так само. Шаста був неперевершений. А я… я теж не ліпша за тебе, Ігого. Я ображала його, дивилися на нього зверхньо з того самого дня, як ми познайомилися. Але я все ж гадаю, що нам краще залишитися та сказати йому, як нам соромно, аніж повертатися назад до Остраханства.

— Тобі легко казати, — зауважив Ігого, — то не ти осоромила себе, а я… я втратив усе.

— Добрий мій коню, — почувся голос пустельника, що наблизився до них непомітно, бо нечутно ступав босими ногами по м’якій соковитій траві, — добрий мій коню, нічого ти не втратив, окрім власної зарозумілості. Ні, ні, любчику, не тули вух до голови та не тряси на мене своєю гривою. Якщо ти й справді такий присоромлений, яким здавався хвилину тому, то маєш навчитися прислухатися до здорового глузду. Ти — не такий уже й великий кінь, яким звик себе вважати, живучи серед бідолашних нетямущих конячок. Не дивно, що ти сміливіший та розумніший за них. Великої науки в тому не було. Але це ще не означає, що ти станеш кимсь видатним у Нарнії. Та коли ти не забуватимеш, що немає в тобі нічого видатного, то залишатимешся дуже чемним конем. А тепер, якщо ви та інші мої чотириноги брати й сестри, зволять пройти зі мною за двері кухні, ми подбаємо про решту того молозива.