Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Гей, брати! Накривайте на стіл — у нас гість до сніданку.
І тієї ж миті Шаста почув, як апетитно щось зашкварчало на сковорідці, а в ніздрях щось гарно залоскотало. Такого апетитного запаху він ще ніколи не чув, та, сподіваюсь, що вам цей запах добре знайомий. Адже насправді то пахли смажені яйця з салом і грибами.
— Обережно голову, хлопче, — попередив Бобрик, та трохи запізно, бо Шаста встиг гепнутися лобом об низький одвірок. — Ну ж бо, — запросив Гном до столу, — сідай. Авжеж, стіл трохи занизький для тебе, але й табуретка теж невисока. Тож сідай. Ось — каша, ось — джбан із вершками, а ось і ложка.
Не встиг Шаста покінчити з вівсяною кашею, як двоє братів Бобрика (яких, між іншим, звали Йоржик та Коржик) вже ставили на стіл яєчню з салом і грибами, а також кавник, гаряче молоко й потапці.
Усе, що з’являлося на столі, було для Шасти в первинку, адже остраханська їжа зовсім інша. Він навіть не знав, що то за хрусткі шматочки брунатного кольору, бо ніколи раніше не бачив потапців. І він не знав, чим то таким жовтим і м’яким ці шматочки намащені, позаяк в Остраханстві страви смажать на олії, а не на вершковому маслі. Та й сама хатинка зовсім була не схожа ані на темну, душну та пропахлу рибою халупу Аршиша, ані на прикрашені килимами та колонами палаци Ташбаана. Дах хатини був низенький, а сама вона — дерев’яна, втім, як і все в ній. На стіні висіли ходики із зозулею, на столику лежала скатертина в білу та червону клітинку та стояли в горняті польові квіти, а на віконцях з товстими шибками почеплено було фіранки. Ось тільки дуже вже клопітно було пити з гномових філіжанок та їсти гномовими виделочками та ложечками з крихітних тарілочок. З одного боку, порції були малюсінькі, та, з іншого боку, порцій цих було дуже багато, тож гноми повсякчас щось підкладали й підливали Шасті, невтомно примовляючи: «Прошу масло» чи «Може, ще одну філіжаночку кави?», «Хочу запропонувати ще грибочків?» або «Чи, може, ще окатої яєчні?» Коли ж усі наїлися донесхочу, гноми вирішили потягнути соломинку: кому мити брудний посуд? Не пощастило Йоржику, а Бобрик та Коржик вийшли з Шастою надвір та сіли на лавку попід хатиною, простягнули затерплі ноги, задоволено хухнули «Хух!» і запалили люльки. Роса з трави вже спала, і якби не легкий вітерець, то було б навіть жарко.
— А тепер, чужоземний гостю, — мовив Бобрик, — я покажу тобі згори наш край. Звідси добре видно майже всю Південну Нарнію, і ми вельми пишаємося тим, що з нашого двору розгортається такий краєвид. Он, ліворуч, за тими ближніми горбами видно Західні гори, а он та гора праворуч називається Кам’яний Стіл, а за нею…
Та цієї миті його перервало хропіння Шасти, який під час нічних мандрів так знесилів, що після ситного сніданку його відразу ж зморив глибокий сон. Добрі гноми, як угледіли, що Шаста спить, то так несамовито заходилися робити один одному знаки не будити хлопця, і так цитькали, шепотілися, шушукали, кивали й топтатися навшпиньках довкола нього, що, безперечно, розбудили б юнака, якби він так не натомився.
Хлопчик міцно проспав увесь день, але прокинувся саме вчасно — до вечері. Ліжечка в хатці були занадто маленькі, тому гноми постелили йому на підлозі на прекрасній постелі з вересу. Тож уночі Шаста спав як убитий — не тільки не ворушився, але й без снів.
А наступного ранку, тільки-но вони поснідали, як до їхнього слуху знадвору долетів пронизливий та трохи тривожний звук.
— Сурми! — хором гукнули гноми і разом із Шастою вибігли надвір.
І знову просурмили: для Шасти це був зовсім незнайомий звук, не гучний та похмуро-величний, як роги Ташбаана, і не веселий та жвавий, як мисливський ріжок короля Луна, а різкий, виразний і закличний. Звук долинав зі сходу, з лісу, і незабаром до нього додався ще й тупіт кінських копит, а невдовзі з’явилася і голова колони.
На її чолі на баскому гнідому коні їхав лорд Перідан з великою нарнійською хоругвою — червоним левом на зеленім полі. Шаста впізнав його відразу. Потім стремено в стремено їхали троє, двоє на прекрасних бойових скакунах і один на поні. Ці двоє на скакунах були король Едмунд і світловолоса пані з веселим виразом обличчя, одягнена в шолом та кольчугу. Через плече в неї висів лук, а збоку був приторочений сагайдак зі стрілами. «Це королева Люсі…» — повідомив пошепки Бобрик. Верхи на поні сидів принц Корін. А за ними слідом ішло все військо: воїни верхи на звичайних конях, воїни верхи на розумних конях — які були не проти, щоб на них їздили верхи за певних обставин, як-от таких, коли Нарнія йшла на війну. Були серед війська й кентаври, і суворі досвідчені воїни-ведмеді, і великі розумні собаки, а замикали лави шестеро велетів, бо, звісна річ, у Нарнії стрічалися також і добрі велети, а не лише лихі. І хоча Шаста знав, що вони свої, та спершу навіть не наважився у їхній бік дивитися. Так, іноді трапляється таке, до чого треба спершу звикнути.