Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

Раптом він почув звук рога — не тривожний хриплий звук великої дуди, як роги в Ташбаані, а веселий клич: «Ті-ро-ту-ту-гу!» Ще мить — і ось він вибіг на широку галяву й опинився серед юрби людей.

Принаймні йому вона здалася юрбою, хоча насправді було там чоловік п’ятнадцять- двадцять, усі в зелених мисливських шатах та кінні: дехто сидів верхи, інші спішилися і стояли в головах коней. Посеред юрми юнак притримував стремено для літнього чоловіка, аби той заліз верхи. А той пан, для якого тримали стремено, був найвеселішим королем, якого лише можна уявити: кругловидий, яснозорий, зі щоками рум’яними, як ті червоні яблука.

Та щойно він угледів Шасту, то й думати забув сідати на коня. Він простяг назустріч руки, лице його засяяло, і, не стримуючи себе, він вигукнув:

— Коріне! Мій синку! Та пішки, і в лахмітті! Що за…

— Та ні, — захекано вичавив із себе Шаста, хитаючи головою, — я не принц Корін. Я… я знаю, що схожий на нього… бачив його високість у Ташбаані… він шле вам вітання.

Король не зводив з Шасти погляду, і вираз його обличчя неможливо було описати.

— Це ж ви кх… кх… к-король Лун? — видихнув Шаста і, не чекаючи на відповідь, відхекавшись, продовжив: — Пане король! Поспішайте… Анвард… Зачиніть браму… ідуть вороги… Рабадаш і дві сотні кінноти…

— Ти цього певен, хлопче? — запитав хтось із почту.

— На власні очі, — кивнув Шаста, — я їх бачив. Мчав наввипередки з ними весь час від Ташбаана.

— Пішки? — спитав той самий пан, здійнявши брову.

— Верхи… а коней я залишив у пустельника, — відповів Шаста.

— Вір йому, Дарріне, — мовив тут король Лун. — У нього на обличчі написано, що він каже правду. Гей, на коней! І вільного коня — хлопцю. Ти ж умієш скакати швидко?

Замість відповіді хлопець поставив ногу в стремено коня, якого підвели до нього, і за мить уже сидів у кульбаці.

Він робив це сотні разів разом з Ігого за кілька останніх тижнів і тепер сидів верхи не так, як першої ночі, коли Ігого сказав, ніби хлопчик сідав на коня, неначе залізав на копицю сіна.

Шаста був невимовно радий чути, як лорд Даррін сказав королю:

— Сір, у хлопця постава як у справжнього вершника. Запевняю вас, у його жилах — шляхетна кров!

— Авжеж, це й мені спало на думку, — мовив король і позирнув на Шасту з непередаваним, майже голодним виразом у сірих очах.

І вся ватага пустила коней учвал. Шаста справді прекрасно сидів у кульбаці, та що робити з поводом, він й гадки не мав, бо жодного разу його не торкався, коли сидів верхи на Ігого. Краєм ока він ретельно придивлявся, як це роблять інші (як часом робить і багато хто з нас на званому обіді, коли не цілком певен, який саме ніж чи яку саме виделку слід взяти), і намагався правильно триматися. Та в дійсності він не прагнув керувати конем по- справжньому; а сподівався, що кінь сам попростує за рештою вершників. Кінь цей був, зрозуміло, звичайним конем, а не розумним, та мізків йому стало, аби збагнути, що цей дивний хлопчик, який на ньому верхи, не має ані нагайки, ані шпор і не є господарем становища. Тож недарма незабаром Шаста опинився у самому хвості кавалькади.

Та все одно він скакав досить стрімко. Мух тепер ніяких не було, і вітерець приємно обдував обличчя. І він відновив дихання. І завдання йому вдалося виконати. Вперше після того, як Шаста опинився в Ташбаані (як давно, здається, це сталося), він відчув полегкість на серці.

Він поглянув угору, щоб з’ясувати, чи наблизились вони до гірських вершин. Та, на своє невдоволення, взагалі їх не побачив: лише якісь нечіткі та сірі брили накочувалося на них. Ніколи раніше Шасті не доводилося бувати в горах, тож не дивно, що він був вражений. «Це хмара! — пробубонів він собі під ніс. — Находить хмара. Зрозуміло. Тут, у горах, ти й справді на небі. Подивлюся, яка хмара зсередини. До чого цікаво! Мені давно це хотілося дізнатися». Удалині ліворуч і трохи ззаду сідало сонце.

Вони виїхали, мабуть, на битий шлях і скакали дуже швидко. Та кінь Шасти їхав останнім. Раз чи двічі, коли дорога повертала (а з обох боків дороги тепер тягнувся густий ліс), він на секунду- дві втрачав решту вершників з поля зору.