Соло бунтівного полковника. Вершина

Іноді здається, що життя — лише низка неприємностей і невдач, які надовго зостаються в пам’яті й у серці. Почитаєш мою писанину й подумаєш: усе їй бачиться в чорному кольорі. Але це не так. Бувають і в мене проблиски. Чекаю одного з них у суботу, коли має прийти твій лист. Дуже люблю читати твої письмові роздуми. Я дістаю від них величезне задоволення. А про зустріч залишається тільки мріяти. Коли її все ж не буде (про що боюся навіть думати), я і після довгих років згадуватиму, як ти зустрічав мене в аеропорту, в Борисполі. Я ж страшенно хвилювалася, що ти не прийдеш, тому й настрій спочатку був не дуже.

Ти запитуєш, чи пам’ятаю я ті місця, де ми з тобою гуляли? Звичайно. Я пам’ятаю все, до найменших подробиць, хоча тобі здавалося, що я дуже неуважна. Для мене було головне — якомога довше побути з тобою, але все-таки я все бачила і запам’ятовувала.

Я часто розглядаю художні листівки, що ти подарував мені. Місця, де ми були удвох, навіюють дуже приємні спогади. А ті, де блукала сама — сум.

Коли я прогулювалася, до мене причепилася циганка й порадила: «Кохаєшся з мужчиною, який зайнятий. Кинь його, він одружений». Як тобі? Я розумію, що то банальності, звичайні циганські штучки, але довго не могла відійти від її прямих і правдивих слів. Швидше б промайнув тиждень. Може, твій лист трішки заспокоїть мене. Замкнене ж коло нам не під силу розірвати…

А може, ти приїхав би до нас, у Москву? Ти ж сам казав, що давно не був. Приїзди! У нас скоро осінь. Межа між порами року на мене, мабуть, погано діє. Хандрю. А радше мене пригнічує те, що, не доведи Господи, коли з тобою щось трапиться, я навіть не дізнаюся про це.