Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Але робота — Бог з нею. Не про неї мова. Те, що сталося, все ж тобі не байдуже. І ти, мабуть, сам шукатимеш причину. Можеш не шукати й не мучитися (якщо ти ще здатен мучитися через таку дрібницю). Причина проста й давня як світ, — дружина замовкла. Богдан не зронив жодного слова, не перебив, не заперечив. І далі так само мовчав. — Причина проста, — повторила дружина, — я тебе кохала, ти ж мене — ніколи. Ні-ко-ли! І я це знаю й знала завжди. Ти прожив життя зі мною, а кохав когось іншого. Якщо ти взагалі здатен кохати. Я підозрюю, що ти любиш лише одну людину — себе.
Клацнув дверний замок. Увійшов син, увімкнув світло в коридорі, роззувся.
— Агов, є хто в теремі? — пройшов до вітальні. Світла від вуличних ліхтарів, що проникало крізь вікно до кімнати, було достатньо, щоб Олег побачив батька і матір, які сиділи одне проти одного. — Сімейні чвари чи романтична зустріч? У будь-якому разі не вистачає свічок, — видав іронічно і пішов до кухні.
Олег, високий стрункий хлопець двадцяти семи років, часто навідувався в цю квартиру, де він виріс у пестощах матері, у суворій, але з любов’ю, опіці батька, де був щасливий і впевнений у своєму майбутньому. Щоправда, хто-хто, а син останнім часом відчував, що між батьками вже немає тієї злагоди, того взаєморозуміння, які були, коли зростав, бігав до школи, навчався в інституті. Хоч при ньому батьки й не сварилися, але штучність їхніх стосунків Олег відчував. Він однаково любив і ніжну маму, і суворого, вимогливого, але завжди справедливого тата. І навіть не допускав думки, що у стосунках його найрідніших людей може бути щось, здатне вплинути на звичне життя його сім’ї. Точніше — його сімей. Бо вже майже п’ять років, як Олег мав дружину й доньку, яких дуже любив, любив так, як любив і своїх батьків. Він навіть не уявляв, що може бути якось по-іншому.
Тому картина, яку Олег побачив, його анітрохи не стурбувала. За хвилину, помивши руки й витягши зі спортивної сумки, з якою майже ніколи не розлучався, упаковку меленої кави та кілька свіжих ароматних булочок, Олег знову зайшов до кімнати, в якій і далі мовчки сиділи його батьки.
— Думаю, всі заборонені для вух вашого нащадка теми обговорено, тому пропоную попити з рідним сином кавки або чайку й обговорити тему майбутнього відпочинку вашої улюбленої онуки. Літо минає, а ми так і не дочекалися наполегливого запрошення на огірочки-помідорчики, вишеньки-черешеньки, грушки-яблучка. Якщо ви думаєте, що цьогоріч вам удасться відкрутитися від невідворотного щастя, а саме — прищеплювання обожнюваній і поки що єдиній онуці любові до корівок, бичків, жучків і павучків, курочок та гусочок, то ви, мої рідненькі татусю й матусю, рано почали радіти. Заплановані морські ванни нині в нашій сім’ї не в пошані. Хоча одна її третина не проти б погрітися на пісочку чи гальці, а друга, більш вередлива-незговірлива, настійно вимагає запаху хліву, кудкудакання курей, раннього співу півнів і блаженства від брудних ніг і рук. І як ви думаєте, на чий бік стала третя частина нашої невеличкої сім’ї?
— Враховуючи безперечність генної теорії, упевнений, що син вчинив правильно, — Богдан Данилович зрадів з того, що не треба далі розмовляти з дружиною. Він був вдячний синові, що той заскочив до них. Це дасть змогу подумати, поміркувати, прийняти якесь рішення. Зорій справді не знав, що робити, що казати, як вчинити.
— Синку, ти ж знаєш — ми тільки за те, щоб Слава відпочивала у нас на дачі. їй там подобається, і ми з татом будемо дуже раді, якщо вона хоча б місяць побуде з нами в селі.
Надія випалила це, наче дала чергу з автомата. Богданові Даниловичу здалося, що дружина ще більше зраділа з нагоди припинити тяжку розмову. Розмову, яка однаково буде, але, позаяк її результати не може передбачити ніхто, то й не варто поки що робити невиважених кроків.
— Я знав, що ваше рішення — правильне й мудре — буде саме таким. Дякую вам, мої рідненькі. Тож як щодо кави-чаю? — Олег повернувся в дверях і пішов на кухню. Богдан і Надія, наче боячись залишатися наодинці, разом підвелися й поспішили за сином.