Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
7
Алла детально розповіла Генріхові Яковичу про зустріч і розмову з Настею.
— Отож зачепилася наша лялька за хохляцький гачок не на жарт. Дурепа, виклала навіть те, про що й розказувати соромно. І з близькими подругами не завжди таким діляться, а ми… Словом, не втрималася наша Настя. Та й слухати треба вміти. Вона як побачила мій роззявлений рот, і понеслась.
— Дитинко моя, — Генріх Якович сидів у кріслі, сьорбав каву й задоволено усміхався. — То все емоції. Давай ближче до діла. Мене найменше цікавить розмір члена нашого об’єкта і на скільки фрикцій він спромігся за другим разом. Я б хотів почути інші деталі: як вони познайомилися, хто до кого перший заговорив, про що розмовляли, які їхні плани на майбутнє, чи домовилися про зустріч, якщо так, то де вона буде?
Алла сиділа, мов очманіла. Вона чекала похвали, обіцянки якогось стимулу, матеріальної подяки, нарешті. їй не вперше виконувати такі завдання генерала. І тепер вона думає, що блискуче розкрутила подругу на відвертість. Саме для цього уже майже півроку вона спілкується з цією гордячкою, з цією куркою, яка ще в інституті давала фору всім дівчатам курсу. І в знаннях, і в інших, більш інтимних справах. Саме за зовні спокійний, але незалежний, а іноді й крутий характер недолюблювали Настю однокурсниці. А хлопці — навпаки.
І ось тепер Алла знову вислуховує докори все через ту саму Настю. Бачте, фрикції його не цікавлять. А мене цікавлять. Раніше ти їх більше робив. А тепер відбуваєш.
— Не зупинялася вона на деталях першої зустрічі, на змісті розмов. Мені здалося, що й розмов у них майже не було.
— Та-а-к, дєточка, обкрутила Настя тебе, як пацанку. Може, вона все це взагалі вигадала, розповіла тобі сексуальні баєчки, знаючи, що ти слабенька на передок? А ти й ротика відкрила, прибігла до свого татуся з квадратними очима і з мокрими трусами.
— Ні, дорогенький, таких речей і так вигадати неможливо. Повір мені, я знаю. Я могла лопухнутись у чомусь іншому. Але в інтимних справах… Та ти ж мене знаєш як облуплену. Тут твоїм професійним шльондрам із ФСБ нєхер робити.
— Так, дійсно, потрахатись — ти майстер. А от що мені тепер далі робити? Може, когось іншого взяти на твоє місце, а тебе… — Сєдов зробив виразний жест рукою, — чик по горлу і в колодязь?
— Ну, й жарти у вас, Генріху Яковичу! — Алла вдавано засміялася, потім різко додала: — не лякай мене, навіть жартома, зрозумів? А то не встигнеш і до своєї гнилої Луб’янки дошкандибати…
— Гаразд-гаразд, заспокойся. Краще мізкуй, як добути потрібну інформацію, — сказав Генріх і подумав: «Власне, і так усе зрозуміло. Баба запала на мужика, а він професійний вербувальник і досвідчений контррозвідник. І витягне з Насті все, що йому треба. А вона за лоскотання пальцями його ніг її литок витягне з ФСБ все, до чого зможе дотягнутися. І тут уже, дорогенька моя Мата Харі, мушу втрутитись я. А мене, як ти знаєш, медом не годуй, дай зробити комусь беку. Час заводити справу оперативної розробки. І назву я її таким прізвиськом, якого саме і бракує в моїх розкладах, і відповідно до карт великого класика. «Трійка» й «Туз» у мене є. Не вистачає «Сімки». Трійка, сімка, туз — і очко. А значить — виграш».
Глава десята
Листи
Вона
Здрастуй, Богдане!
Після довгого, дуже довгого чекання — нарешті дістала твого листа. Він мене дуже збентежив. Ти відкрився дещо з іншого боку: мені здавалося, що та людина, з якою я познайомилася в Ялті, йде життям легко і просто. Але це, схоже, не так.
Звичайно, у наших розмовах кілька разів промайнуло щось таке, чого я раніше не помічала. Те, що характеризує тебе дещо не таким, яким ти хочеш зовні видатися. Але то було настільки мимохідь, що я спочатку й не звернула на це уваги.
Перші дні й навіть тижні після нашого розставання були нестерпними. Пишу з дещицею розпачу: змінити ж хоча б що-небудь важко, майже неможливо. У мені з’явилося якесь нетерпіння, а може, ревнощі, чого, звичайно, раніше в собі не помічала. Я ж нерішуча жінка (твої слова!), стримана, й оця стриманість частенько заважає.
Мені здавалося, що я для тебе тягар, і природна реакція — ті ж таки нерішучість і стриманість. А днів же було катастрофічно мало, й потрібна була цілковита розкутість. У мить розставання дуже хотіла, щоб людина, яка мені сподобалася, відчула — мені було добре з нею. І твоя правда: нам так не вистачає доброго й теплого спілкування. І результат саме цього — крок назустріч одне одному двох чужих людей.