Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Є. Петрушевич мав 60000–ну здисципліновану, слухняну йому армію. С. Петлюра мав половину цього числа, а з того найліпшою, здисциплінованою частиною був корпус В. Оскілка. Є. Петрушевич, В. Оскілко, вище старшинство, Національно–Державний Союз — усі бачили, що соціялісти ведуть до катастрофи.
Отже, складаючи всі згадані передумови разом, можна сказати, що Армія (вища старшина) могла легко примусити, намовити С. Петлюру зробити те, що пізніше зробив (також, як і С. Петлюра, колишній соціяліст) Б. Муссоліні. Це — не лише усунути соціялістів від влади, але й відібрати від них можливість далі руйнувати, зраджувати, саботувати все те, що вимагали військові і селянські з’їзди ще в 1917 році. С. Петлюра міг призначити напіввійськовий диктаторський уряд із фахівців; міг закрити всі політичні партії, крім одної — справді української партії, справді державницької партії, партії, що складалася із справжніх українських патріотів, які не язиком, а чином УЖЕ довели: Українська Самостійна Держава є справді у них понад усе, навіть понад власне життя. Партії, що називалася Українська Армія.
А вона проголосила була б українському народові, що вона несе йому не соціялізм, а ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД СОЦІЯЛІЗМУ, що вона йде не під рожево–блакитним, а під жовто–блакитним прапором. Прапором, на якому є найголовніший колір України — колір збіжжя, колір Матері–Землі, рільничий, селянський колір, жовто–золотий, символ багатства, приватної ВЛАСНОСТИ на землю. Національно–військова диктатура — це був єдино можливий тоді порятунок України.
Здійснити її тоді можна було дуже легко. Звичайно, не в такий дурний спосіб, як думав П. Болбочан чи пробував В. Оскілко. Вистачило б, аби вища старшина дала С. Петлюрі ультиматум: або соціялісти за ґратами і військова диктатура, або вони відмовлять йому послуху. Вирішальним був би голос 60000 баґнетів Є. Петрушевича. Ідейний патріот С. Петлюра, напевно, був би погодився.
Наддніпрянська старшина готова була це зробити (пригадаймо її симпатії до П. Болбочана і В. Оскілка), але наддністрянська — ні. Ні, бо повстання проти законної, та й ще власної, влади заперечувало весь її світогляд, виховання і вдачу. Є. Петрушевич хотів тихого виходу з тодішнього хаосу, але він був… типовий галичанин, і тому вагу своїх 60000 баґнетів не поклав на терези історії в тій вирішальній справі.
Таке саме зробив раніш другий галичанин полк. Є. Коновалець. За дуже критичні для України часи українські несоціялістичні діячі пропонували йому силою перебрати від соціялістів владу в Україні. Єдиною тоді реальною силою з Україні був його корпус Січових Стрільців. Він відмовився виключно з тої причини, що та влада є формально цілком законна.
Але Революція має свої закони. І перемагає за революційних часів і умов лише той, хто визнає лише революційні, а не формально«правні «закони».
Це розумів В. Лєнін і ТОМУ відбудував Московську імперію, розігнавши формально–правне, законне Учрєдітєльнає сабраніє, «безправно» захопивши владу. Чи зле вийшли на тім москвини? Світ знає лише переможців. Переможеними — помітує.
Наші соціялістичні банкрути 1917–22 рр. викручуються ще браком національно свідомих, досвідчених політиків, дипломатів, генералів, старшин, урядовців. Так! Україна не мала в 1917 році таких національно свідомих людей. Але мала подостатком таких людей ЩЕ не свідомих національно. Правда, багато з них були більшими «єдінанєдєлімцамі», ніж чистокровні москвини, але було значно більше серед них т. зв. малоросів, с. т. людей, що любили Україну (Малоросію) підсвідомо.
Суспільство всюди складається з малих, активних скрайніх частин і великої пасивної середини. Скажімо: 10–15% ліворуч, 70–80% середини і 10–15% праворуч. Точної, виразної межі між ними нема; є переходові смуги. Щодо ворожости тих «малоросів» до ідеї української самостійности, їх можна б поділити схематично — приблизно так:
Дуже ворожих — 5%
Ворожих — 10%
Вороже–байдужих — 15%
Байдужих — 50%
Байдуже прихильних — 14%
Прихильних — 2%
Дуже прихильних — 1%
Це говоримо лише про бюрократію, старшину, священиків. В інших класах відсотки дещо інші. Напр., у нашій інтелігенції (особливо соціялістичної) відсоток вороже–байдужих був, мабуть, понад 80%, а прихильних, мабуть, не було і 1% (говоримо про 1917 рік; пізніше ситуація значно змінилася на нашу, українську, користь).