Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
У протилежність наддніпрянській, галицька інтелігенція була зв’язана з селом дуже тісно. Більша її частина походила з села. Закладаючи і провадячи «Просвіти», кооперативи, «Соколи», галицька інтелігенція брала активну, безпосередню участь у житті свого народу. Нарід знав свою інтелігенцію зблизька, особисто; бачив на власні очі конкретні досягнення її праці для свого народу. Тому вірив їй і піддержав усіма силами її в критичний час. На заклик уряду ЗУНР нарід дав максимум, що міг: людей, харчів, одягу для армії. Маленька Галичина виставила 100000–ну армію, якій нічого не бракувало, крім набоїв, старшин, Генералів. Витримала дев’ять місяців війни з удесятеро сильнішою польською армією. Витримала без набоїв і без будь–якої допомоги ззовні.
Щодо допомоги, то буде тут на місці зазначити, що велика 35–мільйонова Наддніпрянщина не помогла маленькій 5–мільйоновій Наддністрянщині вигнати поляків. Ганебний факт для цілої нації, байдуже хто, завинив: прислала лише один курінь охотників, двох генералів та яких 10–15 мільйонів доларів.
Франція вислала до Польщі добре озброєний польский леґіон (6 дивізій) для стримання наступу москвинів на захід. Польща обіцяла Франції вжити той леґіон ЛИШЕ проти москвинів. Звичайно, як завжди робила в історії, Польща тої обіцянки не додержала, а кинула леґіон проти українців (пригадка нам на майбутнє). Це і вирішило війну. Без набоїв, відбиваючись голіруч, УГА перейшла 16.VII.1919 Збруч і приєдналася до армії УНР.
Хоч Актом Злуки 22.I.1918 ЗУНР стала формально частиною одної соборної Української Держави, проте фактично той акт лишився лише на папері та в серцях українського вояцтва. На політиків і політику цей акт не вплинув. На це були причини об’єктивні і суб’єктивні, і завинили обидві сторони. Та безсторонній історик колись скаже, що далеко більша частина вини лежить на наддніпрянцях, а точніше, на наддніпрянській соціялістичній інтелігенції. Тут не маємо місця зупинитися над цією великою темою. Хіба пару слів.
Чи не найхарактеристичнішою рисою наддніпрянської інтелігенції XІX–XX ст. була відірваність її від реального українського життя. Цієї фатальної для нації хвороби набралася вона з московської літератури. Відірваність від реального життя була питома і московській інтелігенції, але московська приходила до розуму, коли факти життя били її по голові. З голів же нашої інтелігенції ніякі факти дурман не могли вибити. Москвини запрягли самого К. Маркса до свого національного воза, а українці далися К. Марксові запрягти їх у чужого воза (московського).
В деспотичній, централізованій Московській імперії суспільство (народ) не мало жодної влади. Тому українців міг гнобити лише уряд, його адміністрація, царат, а московський нарід (суспільність) не міг — з тої простої причини, що не мав влади. Московська суспільність за царату не мала просто нагоди виявити на ділі своє справжнє, а не декларативне ставлення до українських ідей, зокрема, до ідеї державної незалежности. Отже, крім окремих літературних нападів, не було конкретних ворожих чинів московського поступового суспільства щодо України. Це створило фатальну ілюзію, що московське поступове суспільство ніби не є вороже до України. Гірше того! Той самий уряд, що гнобив Україну, утискав також і поступове московське суспільство і нарід (соціяльне), отже, був спільним ворогом. Так створювався психологічний ґрунт для НАБЛИЖЕННЯ двох поступових суспільств — московського і українського. Створювалися сприятливі передумови для спільного фронту проти царату.
Цю обставину дуже спритно використали москвини для ліквідації, для умертвлення ідеї боротьби з московською НАЦІЄЮ, збочуючи українську національну ненависть на рейки лише соціяльної ненависти. А звідси логічно до приязні, приятелювання з московським робочим народом, провідником якого є московське поступове суспільство, ну і, очевидячки, з її літературою, мовою. Дальше лише два кроки до визнання українськими поступовцями поступовість, культурність московської мови в порівнянні до мужицької, нерозвиненої, с. т. назадницької української мови. Омосковлення — якраз цим шляхом ішла наша поступова наддніпрянська інтелігенція в XІX–XX ст. Класова, а не національна боротьба. Боротьба не проти цілої ворожої нації, а лише проти її злої частини (буржуазії) і братання з її доброю (пролетарською) частиною — це стало святою догмою наших соціялістів (і не лише соціялістів). На цій догмі оснували всю практичну політику УЦР, УНР, Директорія. Ця догма — і лише вона єдина — призвела до сучасної УССР. Може призвести і до нової УССР.