Вовки Кальї. Темна вежа V

— Сподіваюся, коли-небудь мені хтось пояснить, для чого була вся ця брехня, — сказав Тіан.

— За умови, що «коли-небудь» настане, — відповів йому Роланд. Найменші діти, слухняно тримаючись за руки, вже ступили на стежку. Старші вже віддалилися на одну восьму милі, а Джейків квартет — щонайменше на одну четверту. Цього мало вистачити, Роланд повернувся до доглядачів.

— Зараз вони повернуть назад, — сказав він. — Переведіть їх через канаву й кукурудзяне поле двома паралельними рядами. — Не озираючись, він показав великим пальцем собі за спину. — Треба пояснювати, наскільки важливо не зачіпати кукурудзяні стебла, особливо ті, що ростуть уздовж дороги, де Вовки можуть звернути на них увагу?

Всі мовчки похитали головами.

— На краю рисових полів, — вів далі Роланд, — заведіть їх у один з водостоків. Неподалік від річки нехай заляжуть у рисі, там, де він високий і ще досі зелений. — Він розвів руки, зблискуючи очима. — Розосередьте їх. Ви, дорослі, сховайтеся на тому боці, що виходить на річку. Якщо Вовків буде більше, ніж ми очікуємо, то прийдуть вони звідти.

Не даючи їм змоги поставити питання, Роланд знову запхав пальці до рота й засвистів. Воун Айзенгарт, Крелла Ансельм і Вейн Оверголсер приєдналися до тих, хто стояв у канаві, й загукали до малечі, щоб ті поверталися на дорогу. Едді тим часом зиркнув через плече й вражено відзначив, що хмара куряви вже подолала чималий шлях до річки. Та цю швидкість легко було збагнути, знаючи правду: сірі коні насправді були механічними пристроями, замаскованими під коней. «Просто тобі парк урядових „шевроле“», — подумав Едді.

— Роланде, вони швидко наближаються! Диявольськи швидко!

Роланд подивився.

— Ми встигнемо, — сказав він.

— Ти впевнений? — спитала Роза.

— Так.

Менші діти вже поспішали через дорогу, тримаючись за руки, з величезними від страху і хвилювання очима. Їх вели Кантаб з роду манні та його дружина Ара. Жінка наказувала їм іти посеред рядів і не торкатися сухих кістяків стебел.

— Чому, сей? — спитав малюк, якому було не більше чотирьох років. Спереду на його комбінезончику розпливалася підозріло темна пляма. — Бачте, качани вже зібрали.

— Це гра така, — пояснив Кантаб. — Зветься «не торкайся кукурудзи». — І завів пісню. Дехто з дітей підхопив, але решта були надто розгублені й налякані, щоб співати.

Пари переходили дорогу, найменших поступово зміняли старші й вищі діти, а Роланд ще раз кинув погляд на схід. Він розрахував, що Вовкам ще скакати до Вайє десять хвилин і цього часу вистачить. Але, о боги, як швидко вони летіли! Йому спало на думку, що доведеться залишити Слайтмена-молодшого й близнюків Тейвері тут, нагорі. Це було відхилення від плану, але план уже почав змінюватися. Інакше й бути не могло.