Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Ми трохи піднімемо камінь, а ти його витягнеш. На рахунок «три», — наказав Джейк дівчині. — Готова?
Френсін кивнула, і волосся водоспадом упало їй на обличчя. Але вона навіть не відгорнула його, лише міцно вхопила брата попід руки.
— Френсі, не роби мені боляче, — простогнав він.
— Замовкни, — сказала вона.
— Раз, — сказав Джейк. — Тягни цю байду щосили, Бенні, навіть якщо відчуєш, що яйця луснуть. Чуєш?
— Так, срака-мотика, рахуй.
— Два. Три.
Вони потягли, закричавши від зусилля. Камінь зсунувся. Френсін, теж із криком, потягла брата на себе.
Крик Френка Тейвері пронизав їхні вуха, і його нога вивільнилася.
Роланд почув хрипкі крики натуги, які затьмарив пронизливий вереск болю. Там щось сталося, і Джейк чимось зарадив. Питання було тільки в тому, чи достатньо було цього, щоб виправити ситуацію?
У повітря злетів фонтан бризок: то Вовки на повному ходу занурилися у Вайє й галопували вбрід на своїх сірих конях. Тепер стрілець бачив їх чітко. Вони скакали радами по п'ятеро й шестеро, пришпорюючи коней. Загалом близько шістдесяти. На дальньому боці ріки вони зникнуть за порослим травою крутим берегом, а потім знову вигулькнуть. До них залишатиметься менше милі.
Потім знову зникнуть, востаннє, за останнім пагорбом, усі, якщо триматимуться разом, як зараз, і для Джейка то буде останній шанс прийти й сховатися в укритті.
Роланд свердлив поглядом стежку, сподіваючись побачити на ній дітей — Джейка, — але ніхто не з'являвся.
Вовки зараз мчали західним берегом ріки, копита їхніх коней здіймали дощ із бризок, що в промінні ранкового сонця зблискували, мов золото. В усі боки розліталися грудки землі й фонтани піску.
Джейк узяв Френка під одну руку, Бенні — під другу, й так вони понесли його, швидко, не зважаючи на каміння під ногами. Френсін бігла слідом.
Вони проминули останній поворот, і Джейк відчув шалену радість — у канаві через дорогу стояв Роланд, стояв на варті, тримаючи здорову ліву руку на руків'ї свого револьвера, у зсунутому з лоба капелюсі.
— Це мій брат! — прокричала йому Френсін. — Він упав! Втрапив ногою в яму!
Зненацька Роланд зник.
Френсіс роззирнулася довкола: не злякано, а спантеличено.
— Що?..
— Не рухайся, — сказав Джейк, бо нічого більш путнього не спало на думку. Інших думок у нього не було. Якщо стрілець теж нічого не намислив, вони можуть загинути просто тут.
— Моя щиколотка… горить, — прохрипів Френк Тейвері.
— Заткнися, — сказав Джейк, і Бенні розсміявся. Радше від шоку, але сміх був справжній. Джейк глянув на нього понад головою заплаканого скривавленого Френка Тейвері… й підморгнув. Бенні підморгнув у відповідь. Отак просто вони знову стали друзями.
Лежачи в темряві сховку біля Едді й вдихаючи гострий запах прілого листя, Сюзанна зненацька відчула, як низ живота хапають перейми. Наступної ж миті лівий бік мозку пронизало списом гострого болю, від чого ліва половина обличчя й шиї заніміла. Водночас перед внутрішнім зором стали з'являтися видива великої бенкетної зали: печеня, що парує, фарширована риба, стейки, великі пляшки шампанського, чаші з соусом, червоне вино рікою. Вона почула, як хтось грає на фортепіано і співає. «Хтось врятував, хтось врятував, хтось врятував сьогодні мо-о-оє життя».
«Ні!» — закричала Сюзанна, опираючись силі, яка хотіла її поглинути. Чи було в тієї сили ім'я? Авжеж, було. Вона звалася Матір'ю, її рука колисала люльку, а рука, що колише люльку, править св…
Ні! Дай мені закінчити! Пізніше, якщо схочеш заволодіти тілом, я тобі допоможу! Але зараз я боротимуся зубами й нігтями! Навіть якщо для цього доведеться вбити себе і твоє дорогоцінне дитятко, я це зроблю. Чуєш мене, суко?
Якусь мить була лише темрява, відчуття ноги Едді, що притискалася до її стегна, заніміння в лівій половині обличчя, грім копит, що наближався, ядучий запах листя і звуки дихання Сестер, які готувалися до свого бою. А потім десь із надр голови, з-за Сюзанниного лівого ока, до неї вперше заговорила Мія. Кожне слово було чітким і ясним.
Що ж, бийся. Жінко. Чим зможу — допоможу. Але потім ти виконаєш обіцяне.
— Сюзанно? — пробурмотів Едді за її спиною. — Все гаразд?