Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
Залишайся на місці! Ми спробуємо сховатися, якщо не встигнемо повернутися, а ти не смій сюди йти! Ти все зіпсуєш!
Він гадки не мав, чи дійшло повідомлення, але точно знав, що на щось інше в них часу немає. А тим часом Бенні… що ж він робив? Яким точним словом це можна було назвати? Міс Ейвері в школі Пайпера постійно змушувала їх шукати точні відповідники. І слово вигулькнуло. Бенні белькотів.
— Що нам робити, Джейку? Людино-Ісусе, обоє! Вони ж були в повному порядку! Просто бігли, а тоді… а якщо зараз прискачуть Вовки? Вони прискачуть, а ми будемо тут? Може, краще їх кинути, а самим тікати?
— Ми їх не кинемо, — сказав Джейк. Він нахилився і вхопив Френсін Тейвері за плечі, щоб підняти її і всадовити, тим самим даючи дихати Френкові. Її голова запала назад, волосся темним шовком розсипалося по плечах.
Її вії затріпотіли, під ними прозирнули білки. Не роздумуючи, Джейк дав їй ляпаса. Сильного.
— Ой! Ой! — Її очі розплющилися, сині, прекрасні, налякані.
— Вставай! — закричав Джейк. — Злазь з нього!
Скільки часу минуло? Відколи діти повернули в інший бік, стало так тихо. Жоден птах не загомонів, навіть расті. Джейк чекав, коли Роланд удруге засвистить, але свист не повторився. А й справді, навіщо? Зараз вони могли покладатися тільки на себе.
Френсін відкотилася вбік і, хитаючись, звелася на ноги.
— Допоможіть йому… будь ласка, сей, прошу…
— Бенні. Треба витягти його ногу з ями. — Бенні опустився на коліно біля постраждалого. Той був досі блідий, але губи стислися у вузьку пряму лінію, і Джейк подумав, що то добрий знак. — Візьми його за плече.
Бенні вхопився за праве плече Френка Тейвері, Джейк — за ліве. Вони зустрілися поглядами над непритомним хлопцем. Джейк кивнув.
— Давай!
Вони потягли одночасно. Очі Френка Тейвері — блакитні й гарні, як у сестри, — розплющилися, і він закричав таким тонким голосом, що його не було чути. Але нога не звільнилася.
Бо застрягла глибоко.
З хмари куряви вже проступала сіро-зелена маса, до них долинав стукіт багатьох копит. Три жінки з Кальї були у сховку, в канаві залишалися тільки Роланд, Едді та Сюзанна. Чоловіки стояли на ногах, Сюзанна — на широко розставлених колінах. Вони все вдивлялися в стежку, що вела до шахт. На ній досі ніхто не з'явився.
— Я щось почула, — сказала Сюзанна. — Хтось із них поранений.
— До біса все, Роланде, я йду по них, — заявив Едді.
— Цього хоче Джейк чи цього хочеш ти?
Едді почервонів. Він ясно чув Джейків голос у голові — не слова, їхню сутність, — тож і Роланд, напевно, теж.
— Там, унизу, сотні дітей, а там лише четверо, — сказав Роланд. — В укриття, Едді. Ти, Сюзанно, також.
— А ти? — спитав Едді.
Роланд глибоко вдихнув і видихнув повітря.
— Допоможу, якщо зможу.
— Ти що, підеш по нього? — Едді дивився на стрільця, і в його погляді прозирала недовіра. — Тільки не кажи, що підеш по нього сам.
Роланд глянув на хмару куряви й сіро-зелену мішанину під нею, з якої менш ніж за хвилину вже проступатимуть обриси коней і їхніх вершників. Вершників у вишкірених вовчих масках, обрамлених каптурами. Вони не скакали до річки — вони летіли.
— Ні, — відповів стрілець. — Не можу. Ховайтеся в укриття.
Едді ще якусь мить постояв, тримаючи руку на руків'ї револьвера. На його блідому обличчі відбивалася вся гама суперечливих емоцій. Потім мовчки відвернувся від Роланда і взяв Сюзанну за руку вище ліктя. Став біля неї навколішки і прослизнув до окопу. Роланд залишився сам. Він вдивлявся у порожню стежину, на лівому стегні в нього погойдувався великий револьвер.
Бенні Слайтмен був міцним хлопчиною, але навіть він не зміг зрушити з місця уламок скелі, який затискав ногу Френка Тейвері. Джейк побачив це одразу, з першого ж поштовху. Розумом (холодним, холодним розумом) він оцінив вагу полоненого хлопця проти ваги каменя-полонителя. Камінь вочевидь важив більше.
— Френсін.
Вона подивилася на нього вологими і переляканими очима.
— Ти любиш його? — спитав Джейк.
— Атож, усім серцем!
«Він і є твоє серце, — подумав Джейк. — Це добре».
— Тоді допоможи нам. За моєю командою тягни його щосили. Не звертай уваги на його крики, просто тягни.
Вона кивнула, неначе зрозуміла. Джейк дуже на це сподівався.
— Якщо й цього разу не витягнемо, доведеться його кинути.
— Нізащо! — закричала вона.
На суперечки часу не було. Джейк підійшов до Бенні й став навколішки біля плаского білого каменя. Під його щербатим краєм скривавлена щиколотка Френка зникала у чорній дірі. Хлопчик уже прийшов до тями й важко дихав. Його ліве око підкотилося від страху, праве потопало в крові. Над вухом звисав шмат відірваної шкіри.