Шизґара

Можайські ж не з багатіїв: які там статки в родини звичайного поштового службовця? Кінці з кінцями зводили — і то добре. А якби малися гроші, то можна було би після війни поїхати вчитися аж до Німеччини — там, кажуть, техніка добра. Хоча, може, після розгрому у війні там до студентів з Російської імперії будуть поблажливими? В тому, що Німеччину буде розгромлено, хлопець ані на волосину не сумнівався.

Та негайного переможного походу на Берлін не виходило, святее воїнство задкувало, фронт потроху сунув на Схід, війна затяглася, погіршало із продовольством в тилу й патріотичний порив імперії заслаб та згас. Тож воювати з німцями Густику, поки він закінчував єдину в Кронштадті гімназію імператора Миколи І, геть перехотілося, і юний Можайський вступив до омріяного інституту на спеціальність «будівельна механіка та мости». А там, між лекціями та заняттями, він таке взнав від однокурсників про політику і таких брошур начитався… Гуляла по студентських руках різна нелегальна література. Комусь з Августинових друзів подобалися есери, комусь анархісти, а молодий Можайський схилявся до більшовиків: одразу видно, що люди вони серйозні, за діло беруться по-справжньому. А байдужих до політики серед молоді практично не було.

Він провчився півтора курси, а коли гримнула Лютнева революція, негайно повернувся до Кронштадта, приколов до студентської шинелі червоного банта й попрямував на величезну Якірну площу, де не вщухали мітинги. Красномовного й освіченого юнака, до того ж не з боязких, в місті помітили, підкочувалися до нього есери й анархісти, котрих на флоті виявилося чимало, та агітували даремно: за тиждень він уже був своїм у більшовицькому осередку, а за два — відповідав за розповсюдження щоденної більшовицької газети «Голос правди» й був своєю людиною в Кронштадтському комітеті РСДРП, що містився у невеличкому одноповерховому будиночку, де раніше знаходився комендант міста. Як на другий день революції в Кронштадті розстріляли адміралів Вірена з Бутаковим та полковника Стронського — найвищих начальників міста-фортеці, відомих своїми деспотичними вчинками, а з ними ще тридцять шість офіцерів, студент Можайський не бачив — саме тоді він шукав у Оранієнбаумі дрогаля, щоб переїхати протоку по кризі. Це вдалося не одразу: тамтешні візники правили таку несосвітенну ціну — хоч пішки йди, й мотивували свої апетити великою відстанню й тим, що назад-то їм скоріш за все прийдеться їхати без пасажирів. Августин їм не піддавався, тим паче, що названої ними суми у нього все одно не було. Мабуть, таки довелося би йти пішки, якби не випадковий попутник — хвацький пітерський морячок, що спритно збив ціну більше ніж наполовину — студента аж завидки взяли. Удвох із флотським і рушили.