Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
На згадку про цей переказ у середньовічній південній Німеччині щовесни святкували той день, коли знаходили першу фіалку.
Знахідку чіпляли на високу жердину посеред зеленої галявини, і старий, і молодий збиралися, щоб поспівати й потанцювати, повеселитись. Усі раділи нагоді вийти на, волю із тісних задушливих приміщень, де жили всю зиму, зібратися разом, подихати свіжим весняним повітрям, помилуватись пробудженням природи.
Одного разу за правління Оттона Радісного цей звичай став причиною кривавої сутички в околицях Відня між лицарем Нітгардтом Фуксом й селянами, — сутички, оспіваної середньовічним поетом, мейстерзінгером Гансом Саксом, а потім Анастасієм Грюном.
Одного разу весною Нітгардт знайшов у лісі при Дунаї першу фіалку і, накривши її своїм капелюхом, побіг до герцога, щоб повідомити його про щасливу знахідку й запросити його та увесь двір на «свято весни».
Тієї хвилини якийсь селянин, йдучи мимо, помітив на галявині ли царського капелюха й поцікавився — що під ним; побачивши фіалку швиденько зірвав її, натомість поклав купу гною, накрив усе капелюхом і, ніби нічого не сталося, зник.
Тим часом герцог Оттон з усією свитою із запрошеними дамами урочисто з'явився на місце, де росла фіалка. Але, коли Нітгардт підняв капелюха, то на загальний подив, під ним виявилась не фіалка, а бруд. Оскаженілі віденці вирішили, що Нітгардт вирішив поглумитися з них, і впали в таку лють, що бідолашний лицар врятувався від їхнього гніву лише завдяки своєму швидкому коневі.
Прикро вражений Нітгардт не міг збагнути, як це могло статися, коли раптом, від'їхавши трохи далі, побачив свою фіалку, прикріплену до тички, й цілу юрбу селян, що весело танцювали довкола неї. Вихопивши із піхов меча, він кинувся на них, почав їх розганяти, багатьох поранив й залишився на полі танців переможцем. З того часу він одержав прізвисько «Bauemfeind» — ворог селян.
Після греків фіалка ні в кого не користувалася такою любов'ю, як у давніх галлів, вона для них була символом невинності, скромності й цноти, тому нею посипали шлюбне ложе й прибирали могилу дочасно померлої нареченої.
Від галлів ця любов до фіалки перейшла до їхніх нащадків —• французів, у котрих за часів, відомих під назвою jeux floraux — поетичних змагань, які відбувалися щорічно в Тулузі, однією з вищих нагород була золота фіалка.
Запроваджені в 1323 році, змагання набули особливого блиску в 1490, коли їх очолила знаменита красуня Клеманс Ізор, що мала фіалку понад усі квіти, й навіть надіслала її як символ довічної відданості й вірності своєму коханому лицарю, котрий перебував у полоні.
Фіалку неодноразово оспівували й французькі поети, зокрема сучасник Людовика XIV поет Демаре (Desmarets), посилаючи знаменитій засновниці літературних вечорів Жюлі де Рамбульє вінок із фіалок, змушує цю квітку говорити про себе ось що:
«tranche d'ambition je me each sous l'herbe Modeste en ma coueler, modeste en mon sejour;
Mais si sur votre front je puis me voir un jour La plus humble des fleurs sera la plus superbe».
(He маючи честолюбності, я ховаюсь у траві, скромна своїм забарвленням, я скромна також і вибором місця; але якщо коли-небудь побачу себе на вашому чолі, то з найскромнішої квітки я стану найкращою).
Вважаючи фіалку символом скромності й чистоти, французькі письменники не могли навіть терпіти, аби з нею порівнювали когось негідного, і коли мадам де Севіньє надумала з лестощів знамениту фаворитку Людовика XIV Луїзу де Лавальєр назвати у своїх листах скромною фіалкою — «humble violette», то мадам де Жанліс (теж французька письменниця) була просто обурена таким порівнянням.
Особливою любов'ю ця скромна квітка користувалася в багатьох французьких актрис.
Так, наприклад, відома французька актриса і водночас улюблениця короля Морща Саксонського Андрієнна Лекуврер так пристрасно любила цю квітку, що Морщ, бажаючи зробити приємне, подарував їй печатку з вигравійованою фіалкою й написом: «П faut me chercher»*.
Кажуть, що й букет, котрим отруїла її суперниця, герцогиня де Бульон, був теж зроблений з фіалок.
Інша, не менш знаменита французька актриса, Клерон, яка жила, правда, у кінці XVIII століття, так любила цю квітку, що один із її прихильників завів для неї цілі оранжереї фіалки. І протягом усього року, влітку і взимку — двадцять років підряд, — щоранку надсилав їй букетик фіалок.
Зі свого боку, маючи на меті підкреслити не меншу відданність у дружбі й постійності, Клерон щовечора зривала по квітці, заварювала з неї чай і випивала його. Це буй для неї немовби напій кохання — Elisire d'amore.