Оті з Десятої Тисячі
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. Омелянчук
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Оті з Десятої Тисячі». Краткое содержание книги:
— Якось по-дурному вийшло, — зніяковіло признався Іон.
Алька ні сіло ні впало скорчила в'їдливу і все-таки симпатичну пику.
— І щоб ти робив без мене? — запитала вона. — Ех ви, поети-музиканти. З кожним століттям чоловіки все дужче й дужче стають схожими на жінок. Це страшно!
Іон похитав головою.
— Твоя правда, це страшно.
— Що? — запитала вона підозріливо.
— Що ти плетеш такі дурниці, — пояснив він люб'язно.
— Заявляю тобі, — сказала Алька, — що коли переживемо всю цю історію, я відразу перестану розмовляти з тобою. Невже там у вас, на Сатурні, зовсім не вчать ввічливості?
— П'ятдесят хвилин, — повідомив «Розвідник».
Іон усміхнувся, дивлячись у гнівні голубі очі Альки.
— Їдьмо вниз.
Вона гордо кивнула і пройшла вперед.
Із космольота вони вийшли на поміст, що з'єднує корабель із Стартовою вежею. Потім заглибилися в коридорчик, який веде до Головного Залу. Перед ними відчинилися двері. Алька увійшла в Головний Зал, і тут сталося таке, що буває лише в страшних снах.
Раптом заговорив «Розвідник». Голос його був розгублений. І навіть переляканий.
— Увага! — крикнув він. — Увага!..
І це друге «Увага!» раптом перетворилося на безпомічне белькотіння. Двері, які минула Алька, почали чомусь зачинятися, хоча Іон саме збирався увійти в них. Він ледве встиг відсмикнути ногу. Але двері не зачинилися зовсім, а несподівано зупинилися. В них зостався просвіт завширшки з долоню, і в ньому показалося зблідле Альчине обличчя.
— «Розвіднику»! Наказую! — закричав Іон, намагаючись зрушити нерухому половину дверей.
Однак не почув звичного: «Приймаю». Божевільний голос ще раз пробелькотів: «Ува-а-а»… — І запанувала тиша.
— Іоне, що це означає? — гарячково запитала Алька. — Іоне!
— «Розвіднику», наказ! — крикнув Іон.
Знову нічого. Навколо тиша і нерухомість.
На щастя, в Головному Залі вежі все ще темніло зображення космічного простору на великому екрані, а з відчиненої брами лилося світло штучного сонця. Це означало, що «Розвідник» виконує свої основні функції.
І все ж сталося щось дуже серйозне. Саме зараз, коли допомога «Розвідника», його інструкції та вказівки були вкрай потрібні, — він раптом замовк.
— Алько, — сказав Іон. — Я залишуся тут, а ти біжи до Робіка. Спробуй… Може, тобі пощастить пробратися ліфтом до них на батарею. Якщо ні, доведеться бігти довкола Стартової вежі. Вхід до батареї — біля лабораторій. Під червоною банею. Біжи до Робіка. Зараз тільки він може нам допомогти.
— Чекай на мене, — сказала дівчинка. — Тримайся, Іоне. Ми хутко повернемося.
Вона стрибнула на голубий квадрат швидкісного ліфта. Але ліфт навіть не здригнувся.
Алька махнула рукою і вибігла крізь широко розчинену браму Стартової вежі. Настала тиша.
— «Розвіднику»! — крикнув ще раз Іон. — «Розвіднику», наказую!
Цього разу почулося белькотливе «Ува-а-а… ува-а-а…» і навіть двері трохи розсунулися під натиском Іонових рук. Але по хвилі знову все завмерло.
І все ж Іон полегшено зітхнув. Щілина в проході поширшала настільки, що крізь неї можна було прослизнути.
Однак він не поспішав: що буде, якщо в ту мить, коли він почне протискатися, двері знову зачиняться?
Не слід ризикувати. Алька добіжить до Робіка за три-чотири хвилини. А вже Робік напевне допоможе. Немає у Всесвіті вірніших приятелів у людини за сатурнійських роботів-охоронців.
Треба зберігати спокій. Бо ніщо не повинне перешкодити їм вчасно розпочати операцію.
Крізь щілину в дверях Іон подивився на екран.
Імлиста пляма Чорної Ріки трохи збільшилася. Вже недалеко до неї. До початку рятувальної операції зосталося десь хвилин п'ятдесят. Точно! Адже коли вони говорили з Алькою, «Розвідник» сказав: «П'ятдесят хвилин». Отже, у них ще є час…
— «Розвіднику»? — запитав про всяк випадок. Тиша.
Раптом Іон здригнувся — що це?
Власне нічого особливого не сталося. Не почулося жодного звуку, не озвався нічий голос. Тільки у вхідній брамі ніби промайнула якась тінь.
— Гей! Хто там? — крикнув Іон.
Знову тиша.
Іон прикрив рукою очі.
Може, йому просто привиділась якась тінь на порозі Стартової вежі? Але пам'ять виразно малювала темну розпливчасту постать, що на частку секунди промайнула на тлі світлого прямокутника вхідної брами.
І тут зовсім поруч щось ледь чутно зашелестіло.
— Хто там?! — гукнув він знову.
Ніхто не відповів.
«Це неможливо, — гарячково думав Іон. — Це неможливо, це неправда». Він ще не хотів ні в що вірити, нічого підозрювати, не перевіривши всього. І все ж…