Оті з Десятої Тисячі

— Ох, Іоне, — прошепотіла вона.

Але минула секунда, і Алька знову стала розважливою, стриманою Алькою із сталевими нервами майбутнього пілота надшвидкостей. Наче й не вона щойно прошепотіла: «Ох, Іоне».

Алька відступила ще на крок від входу і дуже уважно роздивилася довкола.

— Кого остерігатися, «Розвіднику»? — запитала вона.

Всередині бані панувала тиша. Це було ніби мовчазна погроза, німе застереження.

— Чого остерігатися? — змінила своє запитання Алька.

Але й цього разу не отримала відповіді. І, вже не задумуючись, Алька кинулася назад, до Стартової вежі.

Вона бігла, зумисне обминаючи ті місця, де могли діяти автомати чи механізми «Розвідника». Ось чому вона перескочила смугу рухомої стежки, старанно обминула площадку швидкісного ліфта і, замість перебігти через маленький, розхитаний місточок, перестрибнула вузенький струмок, який трохи далі розливався невеликим озерцем.

Опинившись знову біля вежі, Алька стала й уважно роззирнулася. І раптом без будь-якої на те причини, з цілком спокійним обличчям, вона крикнула страшенно переляканим голосом:

— Рятуйте! — І ще раз — Рятуйте! — І знову: — Рятуйте!

Алька не сподівалася на відповідь, бо зразу ж помчала далі навколо вежі, до вхідної брами. Тепер вона бігла щодуху, бо тут, біля вежі, звідки десь за півгодини вони повинні були стартувати, її знову огорнув неспокій.

«Десь за півгодини? Що це означає? — подумала вона біжучи. — Це нічого не означає, коли необхідно діяти з точністю до десятої, сотої долі секунди».

Вона побігла до широкої алейки, що вела до вхідної брами Стартової вежі і зупинилася, ніби вкопана: брама була зачинена.

Саме тут Альчине обличчя прибрало такого виразу, який повинне було мати тоді, коли вона кричала: «Рятуйте!». Але тепер вона не кричала. Бо й навіщо?

Вперше в житті її огорнуло почуття цілковитої безпорадності перед усім, що люди створили для людей. Найпрекрасніший штучний супутник усіх часів, найкраще сконструйована механопланета, найзнаменитіший з усіх і «найвідважніший» «Розвідник», — раптом перетворився на пастку. На пастку для трьох безпорадних, відділених одне від одного, покинутих напризволяще людських мишенят.

— Стривай, — зауважила Алька собі вголос. — Ще буде час на розпач. Краще подумай: що все це означає?

Алька потерла чоло.

— Ти істеричка, люба моя, — замислено прошепотіла вона.

Адже «Розвідник» загалом функціонував нормально: штучні сонця світили й гріли, повітря було чисте, кришталево-прозоре, буяли сади, співали птахи. І якби те, про що тут ідеться, сталося звичайного дня і в звичних умовах, це можна було б вважати за надпрограмний «номер». Звісно, з технічної точки зору це був би скандал на всю Сонячну систему. А з людської точки зору?

Однак це не був звичайний день. Тож події на «Розвіднику» стали не скандалом, а лихом.

Чи, може, «Розвідник» злякався за свою долю і перестав коритися людям?