Оті з Десятої Тисячі
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. Омелянчук
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Оті з Десятої Тисячі». Краткое содержание книги:
Адже не сьогодні і не вчора почалися тривожні розмови про те, як-то буде, коли нарешті людина зустрінеться в космосі з високорозвиненою істотою іншого, ніж вона, роду, походження і звичаїв. Невже саме тут, на «Розвіднику», на межі Десятої і Одинадцятої Тисяч, далеко від людських осель, з'явились якісь невідомі грізні чужинці?
Все це було щонайменше підозріло: ці дивні порушення зв'язку в Чорній Ріці, захоплення обох космольотів, а тепер… Що то за тінь знову промайнула у вхідній брамі?
— Стривай, — мовив голосно сам до себе Іон. — Не будь дитиною. Не розповідай собі казок. У тебе є куди важливіші справи.
Поволі скинув куртку й сорочку. Не думав про те, що двері, в які він вирішив прослизнути, можуть затиснути його, мов лещата, і роздушити. Примірився до щілини боком. На щастя, він трохи спітнів і шкіра стала слизька.
Іон добряче шарпнувся раз і вдруге. Відчув, що здер шкіру на лопатках, зате нарешті опинився в Головному Залі. Тут він спокійно одяг сорочку і крізь браму обережно вийшов на яскраве світло штучних сонць «Розвідника».
Уважно оглянувся: нікого.
— Ну, і що далі? — запитав себе вголос.
Вирішив ще раз глянути на екран: як далеко Чорна Ріка? Для цього треба було вернутися до Головного Залу.
Іон вернувся і, навіть не глянувши на екран, несамовито закричав.
Брама безшумно зачинилася за ним.
— Увага! — розпачливо крикнув «Розвідник». — Застерігаю! Ува… ва… ва…
— «Розвіднику»! — загукав Іон, б'ючи кулаками по брамі. — «Розвіднику»! Від кого застерігаєш?
Але «Розвідник» не озвався.
Іон теж замовк. Що за дурощі — бити кулаками в браму Стартової вежі!
— Ти поводишся, мов дитина, Іоне, — сердито сказав він собі.
«Треба швидко оббігти навколо вежі. Вхід до батареї — зразу ж біля лабораторій. Під червоною банею».
Алька спрожогу вибігла із вежі. І враз сповільнила крок.
Будемо спішити поволі, — буркнула вона.
Правильно. Було б нерозсудливо бігти наосліп. Адже вона взагалі не знала «Розвідника». Тільки сьогодні за сніданком оглянула його. Якби зараз їй сказали, наприклад, знайти ботанічний сад…
Алька навіть зупинилася — її охопило почуття безпорадності перед таємницями «Розвідника». Як легко було дістатися будь-куди і все знати, коли його голос ввічливо вказував дорогу, а ліфти, ескалатори і швидкі транспортери несли туди, куди наказано!
А зараз «Ропер» мовчав. Ліфт у Стартовій вежі не діяв. Як же дістатися туди, де вона ще ні разу не була, чого не бачила?
— Ах! — скрикнула Алька. За кілька кроків од неї раптом побігла оранжева смуга рухомої стежки. Алька підскочила до стежки і… злякано вклякла.
— Куди? — сказала сама собі. — Куди, дурне ти створіння? Адже ти не знаєш, куди веде ця стежка!
«Ти повинна оббігти навколо вежі», — говорив Іон. «Так оббіжу ж її», — спокійно подумала Алька.
Вона рушила ліворуч. Ніби на зло рухомій стежці — в напрямі, протилежному її рухові. Спокійно йшла по пружному, пухкому, як килим, моріжку. Минула гайок — на листі ще виблискували краплини недавнього дощу.
Потім знову стала на мить. Здалося, що хтось крикнув здаля. Ніби Іонів голос.
Вона прислухалася, але крик не повторився. Тоді рушила далі. Через кільканадцять кроків Алька забула про свій намір спішити поволі й раптом кинулася бігти. В глибині алейки, що відкрилася перед нею, вона побачила невеличкі кущі. А серед них — знайомі кольорові бані лабораторій.
Вона бігла, мов на змаганнях. І тут пролунав розпачливий голос «Розвідника» (це був той самий крик, який у Стартовій вежі почув Іон).
— Увага! — крикнув голос. — Застерігаю! Ува… ва…
І знову все потонуло в безладному белькотінні.
Алька зупинилася лише на мить.
— Від кого застерігаєш? — крикнула вона щосили і, не почувши відповіді, знову помчала до лабораторій.
Алька невимовно зраділа, коли серед різноколірних лабораторних бань вона розгледіла невеличку, але таку потрібну червону баню.
Вона бігла так, ніби за нею гналася найстрашніша з усіх потвор космосу, в які, зрештою, ось уже сотні років ніхто не вірив. Бо вона знала одне: хоч би від кого чи від чого застерігав «Розвідник», треба було якнайшвидше знайти Аліка і Робіка, а насамперед Робіка, що, напевно, в стократ швидше і ліпше, ніж вони, зуміє знайти вихід із становища. Адже він сам сказав: «Поки я з вами, ви в безпеці».
Аж ось і невелика червоня баня. Алька з розгону оббігла її.
— Аліку! — крикнула вона. — Аліку! Робіку!
Ніхто їй не відповів. Це ще півбіди. Страшніше було інше: баня наглухо зачинена і зовсім невідомо, як туди потрапити.