Оті з Десятої Тисячі
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. Омелянчук
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Оті з Десятої Тисячі». Краткое содержание книги:
Апарат виявлення давав тепер чітке зображення лавини: величезні сірі брили, викинуті в простір невідомою космічною катастрофою.
— Ну, ну, ще… Ось так, — шепотів Іон.
Нарешті він упіймав одну з брил у світлий кружок прицілу. Натиснув педаль.
— Є! — вигукнув.
Розбита брила зникла з екрана, ніби її там ніколи й не було. А Іон усе впевненіше оволодівав рухом кружечка, наводив його на другу, третю… десяту… п'ятнадцяту цятку…
Раптом він помітив велике скупчення метеорів. Обережно накрив їх світлим кружечком.
«Тепер — черга», — подумав Іон.
Космоліт здригнувся. В лавині з'явилася велика вирва. Іон переможно засміявся беззвучним сміхом.
— Дуже добре, — промовив хтось.
Але Іон був надто зайнятий наведенням прицілу на нову мішень, щоб звертати увагу на якісь сторонні голоси.
Так робила й Алька. Вона дивилася той самий відеофільм, що й Іон, але мала на п'ять попадань більше, хоч і почала стріляти на дві секунди пізніше.
Тим часом Алік, що сидів поруч, був у зовсім іншому становищі.
Він не був пілотом стрімкого космольота, а залишався на механопланеті — в прицільній кабіні проти-метеорної батареї.
Він очікував.
Апарати виявлення вже спроектували на екран потік величезних метеорів, що наближалися. Алік мав ще кільканадцять секунд часу. Зрештою, він знав, що нічого нищити брили одну по одній.
Досить ударити збоку довгою чергою. Таким чином можна розбити потік — перетворити його на космічний порох.
Алік стулив губи так, ніби хотів просвистіти якусь мелодію. Але не встиг цього зробити.
На екрані з'явився світлий кружечок прицілу. Алік розумів, що треба вести кружечок по екрану обережно, мов мильну бульбашку в повітрі. Він повільно, але впевнено навів його на край кам'яного потоку, який вимальовувався на екрані.
Потім, замислено і переможно усміхаючись, натиснув на обидві педалі.
У простір ринула біла смуга вогню.
— Чудово, — мовив чийсь голос, і раптово все скінчилося.
Алік зовсім не командував батареєю, Іон і Алька теж не гналися на бойових космольотах за лавинами, які загрожували комунікаційним дорогам.
Знову всі троє сиділи в Центральному Залі «Розвідника».
— Дуже добре, — весело сказав Назим. — Чудово!
Близнюки й Іон, ніяково усміхаючись, поскидали з голів відеофільмові шоломи.
— Справді добре? — непевно запитала Алька.
Назим енергійно кивнув головою.
— Дуже добре, — повторив він. — У тебе найкращі результати. Іон і Алік стріляли трохи гірше, але, зважаючи на те, що це була ваша перша спроба, я оцінюю всі результати на «дуже добре».
Діти з надією глянули одне на одного.
— Ваші шанси ростуть, — озвався Майк.
Потім підійшов до самого екрана.
— Тепер ми розлучимося, — сказав він стишеним голосом. — У вас зосталося не так уже й багато часу. Розходьтеся по місцях. Іон і Алька — до Стартової вежі на бойовий космоліт. Іон займе місце пілота, Алька буде бортовим стрільцем. «Розвідник» має точний графік ваших дій. За десять хвилин до старту одержите цей графік.
— Буде виконано, — відгукнувся «Розвідник».
— Алік, — продовжував Назим, — займе місце в артилерійській кабіні. Він почне діяти через вісім хвилин п'ятнадцять і дві десятих секунди після старту космольота. Додаткові накази і зміни в плані операції на випадок якихось несподіванок «Розвідник» уже має. Їх підготував наш Супер.
— Це наказ командирів? — запитав «Розвідник».
— Так, — сказав Іон, а йому луною підтакнули близнюки.
— Поки що все, — мовив Назим.
Настала хвилина по-справжньому глибокої і по-справжньому урочистої тиші. Дорослі з Бази дивилися на дітей, що стояли в Центральному Залі «Розвідника». Здавалося, ніби між ними були тільки прозорі стінки екрана.
Насправді ж їх розділяли шість тисяч мільйонів кілометрів — віддаль між Головною Базою на Тритоні і секторами Десятої та Одинадцятої Тисяч, крізь які «Розвідник» гнався за Чорною Рікою.
Антонов, Долорес і Назим піднесли руки.
— Щастя, — гаряче промовив Майк. — Зичимо вам щастя. До побачення, друзі!
Майк Антонов назвав їх друзями. Йому відповіли три серйозні кивки.
Перший командир «Ропера», Іон Согго, сказав:
— До побачення!
Екран Центрального Залу погас.
— Отже, — сказав Іон, — ми знову самі.
Алік потер руки, як недавно Назим.
— Зате маємо хоч якусь, та роботу.
І скривився.
— Іоне, залиш мені Робіка. З тобою буде Алька.
Іон обернувся до Робіка.
— Ну як? Згоден, Робіку?