Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Якщо ми нічого не зможемо зробити в цьому місті, тоді ми справді нікчеми, розумієш, про що я. Цілковиті бездарні нікчеми.
На що Кіко несподівано серйозно:
Хаїме, Республіка запросила нас на «Гамлета». До тебе дійшло? Тут немає казаков. Ніхто нічого не трощить і не грабує. Прийде час, і погроми зникнуть з наших снів. Але сьогоднішній вечір — наш назавжди. І, ти розумієш, у цьому місті ніколи не буде погромів…
Він здригається в катафалку, почувши тамте пророцтво. Вони говорять про Мінськ і про Вільно, голосно сміються, таким далеким видається їм тепер той світ, від якого вони врешті таки втекли, вони знають, що дороги назад не буде ніколи. Навіть Вільно з його червоними цегляними будівлями тепер на іншій планеті. І все, залишене там, видається їм таким убогим, порівняно з цим Гамлетом. Залишилося тільки кілька пісень.
І Кіко, цей щасливчик, матиме з Розою двох дітей, малюватиме кольорові краєвиди, розкішні натюрморти, сяйливі квіти й осяйних жінок, гімни до радості, до світла. Він роками носитиме два чудернацькі розпаровані черевики, один червоний, а інший жовтий, які він знайшов на блошиному ринку. Роза даватиме притулок російським бунтарям, годуватиме їх усіх, нігілістів, анархістів, бунтівників, які залишатимуть їй плутано написані трактати, а майстерня Кіко буде під наглядом французької поліції, і у Вулику є свої шпики, які не спускають пильного ока з цих східноєвропейських зайд. Проте в поліцейській картотеці запис про нього звучить м’яко: Безпечний більшовик.
А Сутін не стане ні тим, ні тим, не буде він сімейним більшовиком, і посланцем миру не буде, а тільки носитиме зі собою сором свого народження, а ще йому так і не вдасться позбутися клейма невиліковно безталанного художника. Йдеться не про таланення чи безталання. Йдеться про колір і не-колір. Про білий колір з синіми і червоними патьоками. Про зелений, туркусовий, шкарлатний чи про колір крові. Про смерть кольору, який не може померти, воскресіння кольору. Про надто щедро накладену, розхристану, пригладжену, наїжачену, замучену, тріумфальну фарбу.
Колір не примирює з дійсністю, ні, якщо Ви думаєте, що чорний і білий колір — це жорстока дійсність, а інші кольори — рай — то знайте, це не так, все абсолютно інакше. Непримиренна фарба не підкоряється жодному законові, вона сама — бунт і воскресіння матерії і плоті. Рай, мабуть, білий, кольори йому, певно, незнані. Але яким коштом це здобувається.
Вони прибули, Гамлет вказав їм їхні місця, і вони приготувалися заробляти собі на життя у центрі світу, щоб стати гідними цього міста. Навіть якщо на них, чужинців, скоса позирають на вулиці, у поліцейській префектурі, де він, видаючи з себе кілька знаних йому слів, мусить стати на облік, написати заяву на дозвіл жити тут. І в зустрічах з галасливими базарними перекупками на площі Конвенсьйон. Вони тиняються неподалік від яток, вичікуючи, коли можна буде підібрати після кінця базарного дня залишки городини.
Ану забери руки, то для моїх кріликів. Вас що, хтось кликав сюди?
Порване капустяне листя, мерзла картопля, зів’ялі стебла, з усього цього вони для вічності варять у Вулику в великому чавунному казанку суп. Часом хтось з них спускається аж до скотобоєнь, звідки ночами долинає рев худоби, вижебрує там кістку з хрящами, яку вони вкинуть до свого варива, або грудку загадкових покручених нутрощів. Банки з бульйоном коштують під кінець дня два су, і хто терпляче протримається до закінчення торгівлі, той протримається наступних кілька днів. Шаґал вчить їх, як правильно ділити оселедця, з'їдаючи голову відразу першого дня, а хвіст залишаючи на наступний, до риби шкоринку хліба і склянку чаю.
У Вулику їх називають російською колонією. Архипенко, Ліпшиц, Цадкін, Шаґал, Добрінський, Кікоін, Кремень, Сутін. За сигналом Diner russe вони збираються на святкове трапезування. Часом кличуть до себе і французів, навіть кубістів.