Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Суцільні небесні нечисті потічки в кольорі чистоти. Суцільна всемогутня нечистота кольору всього. Його темні картини потайки торжествують пораненим білим.
А що таке чорний колір? He-колір, найтемніший колір, що абсорбує всі промені світла, не рефлектуючи світла. Чорний, задушливий не-колір місця, куди ми потрапимо. Колір, який панує в темному шлункові.
А білий колір що таке? Найсвітліший колір, усі видимі кольори, що відбивають більшість променів світла. Повний колір, некольоровий колір усього, в ньому розчиняються всі інші. Колір неба перед блакиттю. Неба, яке є лиш великим роздутим білим шлунком.
Але тут, у цьому ангарі? У лікарні? Тут усе інакше. Чистий сліпучий холодний білий колір оточує його зусібіч, дивуючи. Його ввезли в білу коробку від черевиків.
БЄЛИЙ РАЙ! БЄЛИЙ РАЙ! гримить у його вухах.
Його внесли в якусь кімнату, багато рук підхопили його тіло знизу, підняли з нош і м’яко понесли до білого лікарняного ліжка. Він не пручався і запав у глибокий сон. Спогади кажуть, що вони не сон, а тільки відплата, ніжна помста.
І от він бачить будинок над рікою Крьоз, який 1926 і 1927 року Зборовський винаймав на літо, щоб привабити туди своїх художників. Місце називалося Ле Блан, Біла вілла. Назва дивує його. Отож, Біле — це місце, сюди воно заховалося. Йому добре тут, він малює в якомусь сараї своїх підвішених на мотузці фазанів, індиків і куріпок. Полетт Журден, помічниця Зборовського, має завдання відбирати в селян найгарніших птахів, вона ходить з ним на базар і по селянських дворах. Блакитне оперення на горлі викликає в нього почуття радісного збудження.
Надзвичайно прекрасна курка!
Селяни відвертаються, махаючи перед очима долонею, щоб повідомити іншим базарним торговцям про душевний стан покупця. А художник бачить тільки розкішну курку з блакитним оперенням на горлечку.
Місце, яке називається білим кольором, було для нього передчуттям раю. Там усе було завішено мертвими фазанами, яких він оскаженіло переносив на полотно. Переносив їхню розкішну кольорову оперену смерть. Їхній останній тріумф, їхнє мертвотне оперення, миттєвий спалах несамовитої кольорової краси.
Якось один росіянин, що приїхав до Парижа з Берліна, підсунув йому в «Ротонді» записку, коли вони розговорилися. Тобто насправді говорив росіянин, Сутін, як завжди, вперто мовчав або ж бубонів, мимрив і проплямкував свої зауваження крізь цигарковий дим. Художникові хотілося поговорити про неможливість чистого білого кольору. Біле не є білим, хотів сказати він, але мовчав. Він, мовляв, не хоче залишати біле білим, розумієте, про що я? Чистоту слід затаврувати нечистотою, викачати в ній, оживити. Чистий білий колір — руйнівний, ворожий, це останнє Ніщо. А патьоки — це бунт.
Росіянин не здавався, підсунув йому через столик вірша, щоб Сутін нарешті, прочитавши, зрозумів його:
Рай… просторий порожній… засніжений край… фантом неба блакитного… тиша і біле… там над пухнастим озером… вдихаючи солодкий холод… світиться лісу молодого… біла душа… там я знайду блаженство… в блиску сіті льодової… Випливу в захваті… вічним білим… і вилечу стрілою… з-під гілок на простори… на блискучих легких лижах… спускатимусь з білих гір…
Росіянин різко піднявся, майже закричав до художника і вийшов з кав’ярні, голосно гукаючи: БЄЛИЙ РАЙ! БЄЛИЙ РАЙ!
І ось він лежить, намагаючись зібратись з думками, що йому проте не вдається. Чи він у Білій віллі? Рай — це простора порожня країна. Піренеї в його спогадах — також засніжений біблійний краєвид. Сніг майже по пояс, високий, як пшениця влітку.
А дні тут є? В усякому разі вони минають якось так, що йому не вдається помітити зміни освітлення. Нікого не видно, ані лікаря, ані слідчого. Тільки бліда медсестра безшелесно вносить йому поїсти. Голод ще при ньому, хоч цей голод вже і не є тим пожадливим поглинанням їжі, як то було у Вулику. Він приймає їжу з вдячністю, але надто сором’язливий, щоб заговорити з медсестрою, розпитати її про все.
Він так ніколи і не навчився розмовляти з жінками, робити їм компліменти, лестити їм. Він ковтає сухими вустами, захлинається власною слиною, натужно мовчить. Якось він вибелькотів покоївці в Кламарі просто в її здивоване обличчя:
Ваші долоні такі ніжні… як тарілки.
Страви дивують його. Бліді макарони, білий сметанний соус, все притрушене потертим сиром, схожим на пластівці снігу, білі качани капусти, білі книдлі, каляфіор, біла спаржа, соус бешамель, біла телятина, білий свіжий сир, хмаркоподібні молочні супи, рис, зварений на молоці. Білий горох. І жодної морквинки. З яєць вони повитягали жовтки.