Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Ранок свята примирення Йом Кіпур. Ритуал прощення, який виводиться від козла відпущення, якого проганяли, гнали в пустелю, наладованого всіма тими гріхами, які скоїли члени громади. Потрібно покласти на порозі дому убитого півня і дати крові повністю стекти, так дім очиститься від усього поганого. Шойхет тримає білого півня у витягнутій руці головою донизу над порогом. Тоді різко тягне ножем, останнє судомне тріпотіння крил. Діти стоять і дивляться не відводячи зачудованого погляду. Коли згодом він підвішує у Ле Блан, Білій віллі у високому цегляному каміні фазана, щоб намалювати його, то згадує собі свято примирення, як його забудеш. Але фазан полегшення не приносить.
Він починає малювати дуже рано. Кожний клаптик паперу — то нова спокуса для нього, він швидко накидає ескіз, коли він сам, він щоразу боязко зиркає на двері, чи не увійде випадково хтось, не вирве йому того клаптика паперу з рук, не поб’є. Він розмальовує вуглем стіни на сходах до підвалу. За це його б’ють. Старші брати кричать йому вночі, коли він уже майже спить, просто у вухо:
Нам не можна! Ти що, не розумієш? Такого робити не можна.
Вони тягнуть його за вуха, зривають з нього ковдру. Насипають йому до ліжка кропиви, щоб він перестав малювати. Вони розбуркують його зі сну і вночі б’ють його.
Він краде з кухні ножа, продає його на ринку і купує за ці гроші кольорового олівця. Його на два дні зачиняють у підвалі, без хліба й води. Два дні без світла. Щоб вибити з нього колір. Він тікає до лісу, щоб хоч так викрутитися від їхніх картань, ховається там, поки його не приганяє додому голод. І знову побої, цей давній ритуал биття, спина і задок болять, але ось його врешті садять таки за стіл і дають чорного хліба, він так його любить, і глечик з водою, він п’є жадібно, як звіря, всю воду з глека. Звідки цей рубець, докторе Бог? Рубець на грудях дістався мені від держака віника, яким його так штурхонув у груди найстарший брат, аж Хаїм перевернувся.
Він часто пропускає хедер, тікає до лісу і невеликою ялиновою гілочкою рисує на піщаному лісовому ґрунті обличчя, перекреслює, рисує наступне. Він лягає на землю, лежить так годинами, дивиться в небо, чорні верхівки дерев розхитуються ліворуч і праворуч і вгорі. У цьому небі немає жодного тобі порядку. Коли лежати на спині й дивитися на небо, то все підіймається, сила тяжіння перестає існувати, все пливе догори, а гілки, розгойдані вітром, пританцьовують. Його погляд пливе й собі догори. Як важко повертатися.
Це немов молитва за братів, вони думають, що сподобаються Безіменному, коли битимуть брата. Не сотвори собі подоби! Вони хочуть вибити з нього ту його спрагу. Але зупинитися він уже не може. Батько мчить до ребе, і що мені з ним робити, він хворий, не хоче стати шевцем чи кравцем, тільки рисунки йому в голові. Він тікає до лісу. З ним суцільний клопіт.
Його відвозять до Мінська в науку до Соломонового шваґера, також кравця. Проте він вдає суцільного недоумка. Голка з нитками? Насилити ціле життя на голку з ниткою? То не його. Його втуляють до якогось фотографа, нехай навчиться принаймні ретуші. Але і то не то. Фотографії нічого не знають про його таємницю. От тільки там у Мінську живе такий собі Крюґер, він дає приватні заняття рисунку і обіцює успіх уже за три місяці навчання. Це, найімовірніше, 1907 рік, він, правда, не цілком певний. І його друг Міша Кікоін, той що з Гомеля, він вже теж на заняттях. Обоє хочуть тільки одного — рисувати і рисувати.
Його перші гроші — гроші за біль. А одночасно гроші на його подорож. Влітку він приїжджає з Мінська до штетля. Подейкують, що він навіть у синагозі карлякає щось на ті свої папірці. Рисує портрет равві за молитвою, тоді як сини рабина дико і злобно погрожують йому кулаками. Не встигає він вийти надвір, як один з них, той що різник, кличе хлопця до себе, заводить його в задню комірчину крамниці. Зненацька обхоплює хлопця рукою за потилицю, пригинає шию, тисне так, що той мало не задихається, притискає його збоку до свого живота, а тоді береться вільною рукою шмагати його шкіряним ременем по спині, по сідницях, по ногах, міцно затиснувши почервоніле обличчя під пахвою. Хлопець дивиться на заляпаний кров’ю фартух шехтера, на зачеплені на гаки туші мертвих тварин, з яких скрапує кров, і йому здається, що він — теж така тварина. Чи розлючений різник і його заріже? Він хоче крикнути і не може: