Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
— Одні вважають мистецтвом вміння непомітно виймати гаманці з кишень пасажирів громадського транспорту. Інші майстровито відмикають будь-який замок і переконані, що мистецтво — це те, чим займаються вони… Але існують справжні цінності. Згадується історія одного пройдисвіта, про неї багато говорили й писали в Іспанії шість років тому. Спритний злодюжка-поляк поцупив із приватного будинку золоту статуетку Шиви. Переплавив витвір мистецтва на брутальний шматок жовтого металу і продав за ціну, яка в двадцять разів нижча вартості статуетки, виробу з цього золота. Або інший приклад — викрадення картини раннього Коро, тобі, до речі, щось говорить це ім’я? Так я і знав, та менше з тим… Він вирізав полотно з дорогоцінної рами і викинув, а раму продав невизнаному художнику на прізвисько Гепа, який малював благенькі копії шедеврів і продавав їх за валюту, бо вправляв їх в оригінальні рамки. І таких прикладів — море! Тотальне невігластво! Люди не знають, що мистецтво приносить великі гроші вже через те, що воно вічне! Ти хоч розумієш, про що я говорю?
Макар струснув головою — і марево щезло.
Екскурсанти повільно рухались до наступної зали, а він, як справжній цінитель образотворчого мистецтва, стояв і зирив на картину невідомого художника «Жінка з кошиком винограду».
Пан Яцинський знає людину, яка заплатить кілька мільйонів «зелених» за цю картину. Приватна колекція барона Таверне об’їздила вже півсвіту. В Києві вона опинилась завдяки сприянню Французького культурного центру. Виставка тривала лише тиждень. До закриття залишилось три дні.
Часу в Олега Макарчука, злодія на прізвисько Макар, було обмаль.
2
— Сьогодні, мужики, в мене гарний настрій!
Охоронець Вася Бутейко завжди бурчав, коли йому випадало нічне чергування. Він скаржився всім підряд, що взагалі розучився спати. Навіть не допомагає куплене задорого імпортне снодійне, від якого його дружина вирубається моментом у будь-який час.
— Щось в лісі здохло? — запитав Коля Людник.
— Нічого не здохло! Жінка моя народилася, іменини в неї сьогодні! — Вася сяяв, як новенька копійка. — Останнім часом її гості мене вибішують. Ще й Людка бурчить, мовляв, не люблю її друзів.
— Ти справді їх не любиш?
— Не переварюю! Збираються баби і базікають про білизну і панчохи зо три години. А мене запитують, наприклад: «Як ви вважаєте, Васілій, зараз краще купляти долари чи все ж таки євро»? Ніби я їм банкір!
Людник реготнув.
— Ага, тобі смішно! — Бутейко розчервонівся. — Чекай! Далі вони сідають грати в преферанс!
— Хай собі.
— Та хай! Але ж мене тягнуть до компанії! Я не вмію, мені ото в «дурня» найкраще. Колись бовкнув таке. Теща відразу прокоментувала. Вона, до речі, в карти не грає. Зате вмикає телевізор, знаходить серіал про важку жіночу долю й втикає. Тесть теж приходить. Так само не грає в преферанс, і мене прикріпляють до нього. Чоловіча компанія.
— Чим це погано?
— Всім! Відставний полковник п’є горілку. Травить анекдоти та епізоди зі свого армійського життя, причому щораз одні й ті самі і в однаковій послідовності. Час від часу нагадує, який в країні бардак і що до цього Майдани довели. Я слухаю його мовчки і киваю. Тесть усім розповідає, як зі мною цікаво балакати!
Людник знову реготнув. Бутейко махнув рукою.
— Давай, давай, весело йому…
Боря Кравець, третій охоронець, відірвався від смартфона, вийшовши з Інтернету:
— Скільки твоїй стукнуло?
— Тридцять п’ять. Але така натура — останні роки іменини святкує, та вік уперто не називає.
— Бува. Знав одну мадам, коли ще опером працював. Не в поліції, міліцейським. Жіночка приховувала свій вік навіть від чоловіка. — Кравець закурив. — І її справжній вік знали лише батьки. Було б все гаразд, коли б ця мадам не була трошки поведена. Щоб ніхто не видав її вік, вона спочатку отруїла батька, а потім — матір. Я ту справу вів.
— Нічого собі!
— Лікарі поставили їй клінічний діагноз і запроторили до божевільні. Я чув, вона там поїхала остаточно і тепер скидує собі роки. Зараз твердить, що їй вісімнадцять.
Боря Кравець справді вісім років працював опером у кримінальному розшуку. Якось при затриманні бандит кинув гранату, яка розірвалась поряд з Борисом. Ніхто не думав, що виживе. Але він міцно тримався за життя, про нього навіть зняли кілька телевізійних сюжетів. Стан здоров’я не дозволив повернутися на службу. Тепер він шостий рік працював у приватній охоронній компанії. І ображався, коли ставили на безпечні, як вважало керівництво, об’єкти.