Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
— Не зрозуміти цих жінок ніколи, — філософськи зазначив Людник. — Мо’ відзначимо день народження твоєї жінки в нашій компанії?
Пити на роботі заборонялося. За таке — не штраф, відразу звільняли. Але їх уже шостий місяць тримали тут, у приватній галереї. За три роки існування салону трапилась одна НП — п’яний випадково впав у вітрину. І то не в їхню зміну, взагалі — не в той час, коли на об’єкт зайшла їхня фірма.
Чоловіки нудилися.
Всі троє щиро вважали те, що стережуть, барахлом.
Та й дозволяли собі тільки пиво.
З
Приватна галерея містилася на першому поверсі новобудови на Подолі.
Другий так само викупили під якийсь офіс. Туалети там були по обидва боки довжелезного коридору. На дверях одного теліпалася табличка: «Вибачте, ремонт». Тож туди ніхто й не потикався.
Макар сам повісив її позавчора, вибравши слушний момент. Після того приходив до офісу кілька разів, міняючи зовнішність, і перевіряв, чи не стурбував когось ремонт у сортирі. Він переконався, що розрахував правильно — офісні мешканці користувалися вільним. Бо до ремонтів у нас звикли: якщо табличка висить — значить, так треба, нехай комунальні служби займаються.
Сьогодні перед самим закриттям салону Макар спритно відчинив двері туалету — врізний замок, ключ підібрати, щоб зачинити й відчинити, дуже просто — і заховався там, зачинившись зсередини. Прибиральниці не звертатимуть уваги на ці двері, зачинено, не працює, що там прибирати?
Спливли кілька довгих годин і Макар обережно вислизнув зі своєї схованки, не забувши зачинити двері. План будівлі він вивчив напам’ять, тому рухався впевнено, не присвічуючи ліхтариком. Нарешті — потрібний зал. Тоненький промінь ковзнув по стінах, висвітив потрібну картину. Макар підійшов до здобичі, загасив світло і видобув скальпель…
4
— Як твій племінник, Миколо? — запитав Бутейко.
— Нарешті одружується…
— Бідолашний. Це ота, про яку казав — не дай Боже?
— Ага. Таки обкрутила, він соплі розпустив. Вагітна, тому й так. Тільки я підозрюю — не від нього. Ми запрошені на весілля.
— Знав я одного хлопця, — Кравець ковтнув ще пива. — П’ять разів женився. Всі його дружини помирали максимум через півтора року після весілля. І головне — його ніколи при цьому не було. Поїде, бува, у відрядження, повернеться — в хаті покійниця. Його й до бабок водили, аби пристріт зняти. Жаліли його всі — симпатичний, не дурний… Звісно, не дурний, після кожної йому значна сума лишалася.
— От падлюка! — Людник відсунув від себе порожню пляшку. — Ну й що то було?
— Хімію мужик непогано знав. — Борис ще ковтнув. — Готував отруту сповільненої дії і жінок підгодовував. А коли від’їжджав кудись — заряджав отрутою страви, які жінка обов’язково з’їсть, або ліки, які вона обов’язково вип’є. На цьому, зрештою, і попався. До останньої жінки гість зайшов, не коханець, просто знайомий… Якраз на вечерю… Обоє з копит. За хлопцем вже давно спостерігали. Забили тривогу. Відкачати вдалося лише гостя, його ж отрутою не годували…
— Яку кіно! — зробив висновок Людник.
— А то ще було. Одна дівиця нарешті знайшла своє щастя…
5
Макар закінчив свою роботу.
Тепер треба вийти звідси. Найбільш ризикована частина операції, але він сподівався досягнути ефекту несподіванки…
6
Пиво давало зворотний ефект — Людникові хотілося спати. Під розповіді Кравця він тихо куняв, схрестивши руки на грудях.
— … ну і застав її голу, — теревенив Борис, його голос чувся Людникові немов крізь вату. — Тоді він мовчки взяв її весільну сукню і…
Від несподіваного різкого окрику «руки вгору!» Людник стрепенувся. Чиї це дурні жарти?
На голові в жартівника — чорна балаклава. В руці — зручний ізраїльський автомат «Узі».
— Ану, не рипайся! — гарикнув незнайомець Борисові, який потягнувся до кобури на боці. — Дітей не шкода?
Беручи приклад з колег, Людник підняв руки догори. Він помітив, що Кравець тримав у руці пилочку, якою мав звичку полірувати нігті.
Макар одразу відзначив, що цей хлопець з пилочкою здатен на багато що, он як зіщулився і очицями бігає по кімнаті. Він наймолодший, двоє інших — солідні, розважливі дядьки, яким зовсім не хочеться йти грудьми на кулі.
— На підлогу! Мордами донизу, руки за голову!
Молодший зробив якийсь небезпечний рух, але один із старших, той, що сидів навпроти нього, швидко заговорив: