Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
— Тобто? — гість уже нічого не розумів і про всяк випадок міцніше стиснув руків’я пістолета.
— Людина, яка скоїла злочин у ресторані мого чоловіка, затримала його, таким чином, на роботі. А сама прийшла сюди, в його дім, погрожує пістолетом його дружині. Додому господар цього дому прийде пізніше, ніж завжди, і — через вас. Таким чином, він дає нам час.
— Час — для чого? — незнайомець зовсім заплутався.
— Для того! Заберіть від мене пістолет! Взагалі — обережніше зі зброєю!
Діана підвелася. Чоловік теж встав, і молода жінка зрозуміла: він налаштований рішуче, не дивлячись на загнаність і втому. Все ж таки вона боялася, не треба себе обдурювати та заспокоювати. Та саме страх надав їй рішучості. Запхавши руки в кишені халата, Діана пройшлася по спальні, намагаючись не помічати пістолетного дула, котре рухалося за нею.
— Хочу, аби ви знали: я не можу виконати ваших бажань. Навіть якщо ви раптом озвірієте, почнете мене катувати чи прострелите мені коліно, домовитися неможливо. Так, у гаражі стоїть авто. Так, воно моє. Ось тільки ключів у мене нема. Так само, як нема ключів від будинку. Зв’язку з зовнішнім світом — жодного. При бажанні я можу вибратися через кухонне вікно, тільки куди піду і як далеко зайду? Якщо відверто, бажання вибиратися через вікно і тікати в мене нема. Ви залізли в тюрму. З усіма вигодами, затишну, але — в’язницю. Харчів у холодильнику досить, більше бранці нічого не треба. Таким чином, грошової готівки тут теж не знайдете. Чому ситуація саме така, вам, — молода жінка націлила на незнайомця вказівний палець, — знати не обов’язково. Отже, — Діана розвела руками, — можу запропонувати вам вибратися тим самим способом, як зайшли, хіба поїсти перед дорогою. Але, — палець завмер, націлившись тепер у стелю, — ви можете лишитися і вислухати ділову пропозицію від бранки. Чому не запитуєте, яку?
— Бо, думаю, ви все брешете, — глухо відповів чоловік.
— Думайте, що хочете! — відмахнулася Діана. — Я сказала правду. Почекаю, поки перевірите, але це — даремне витрачання часу. Тому перейдемо відразу до угоди. До речі, це буде друга угода в моєму житті.
— Яка ж перша?
— Одруження. Мені здавалося — вдале. Сьогодні я так не думаю, останній тиждень — так точно. Тепер я хочу стати вдовою. Дуже хочу. І ви мені допоможете. Присядемо?
Діана знову сіла на розібране ліжко.
Страху зовсім не було, випарувався. Лишився азарт від можливості вирішити свою проблему, а заразом — помститися. Вірніше, інший порядок: помста спочатку, вирішення проблеми — потім. Молода жінка поплескала рукою поруч із собою, і озброєний чоловік слухняно сів поруч. Від нього пахло талим снігом.
— Слухайте уважно. Мій чоловік рано чи пізно повернеться додому. Мило бесідувати з вами, ось так, як я, він не буде. Стріляйте відразу, і постарайтеся, аби було так, як у ресторані. Тоді в копів голови заболять: спочатку застрелили багатого відвідувача ресторану, потім — самого власника ресторану в його заміському будинку. Він приїде на машині — ось вам і ключі. При собі в нього завжди трохи готівки, менше тисячі баксів, та вам вистачить.
— А ви?
— Мене зв’яжете, але так, аби за пару годин я звільнилася. З чоловікового мобільника викличу поліцію. Далі кожен робитиме свою справу: ви — тікати, поки машину не оголосили в розшук, сищики — шукати вас, юристи мого чоловіка — думати, як вирішити проблему зі спадщиною вдови відомого бізнесмена. І якщо вас не спіймають, за півроку можете шукати мене: отримаєте невеличку фінансову подяку. Годиться?
Тепер озброєна рука гостя звисала донизу.
— Щось не так? — поцікавилася Діана.
— Мені… — чоловікові ніби пересохло в горлі. — Мені треба все обдумати.
— Ви не сказали «ні». Вже обнадіює, — рука Діани лягла на обтягнуте джинсами коліно незнайомця. — Давайте спустимося вниз, на кухню. Там поруч ванна кімната, в ній — аптечка. Рану треба промити і перев’язати, навіть якщо вона несерйозна. Заразом познайомимось. Я ж навіть не знаю, як звуть мого рятівника…
4
— Просто в голову. Наповал.
Рудий оперативник в турецькій куртці брудно-зеленого кольору підвівся з колін, зробив крок убік від трупа. — Він навіть не зрозумів, що сталося.
— Що там із жінкою? — діловито запитав вусань середніх років у поліцейській формі з погонами полковника.
— Істерика, — зітхнув рудий. — В спальні, нагорі. Там зараз лікарі і наш Колян. Цей, — він кивнув на чоловічий труп із простреленою головою, — поки почекає. Йому медицина вже не допоможе.