Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
— Це ще хто такий?
— Велика, кажуть, людина… Рукою його не кожен дістане, крутиться поміж великих грошей…
Борис слухав і замислено кивав головою.
9
— А я вас упізнав. Ви працюєте в охороні.
— Вже не працюю, — посміхнувся Кравець.
— Для чого така втаємниченість? Як у поганому детективі…
Французької Кравець не знав, тому з Бернаром Таверне вони розмовляли каліченою російською. Обоє змушені були говорити повільно, щоб зрозуміти один одного як слід.
— Може, сядемо в мою машину? Накрапає…
— Нічого. Мені так спокійніше.
Борис знав, що машину Таверне надала фірма «Арт-клас», яка, власне, й запросила його в Україну. Але він не був певен, що там немає якоїсь записувальної апаратури. Правда, Таверне приїхав на зустріч у довгому плащі, і тут теж не можна нічого сказати напевне…
— Сподіваюсь, інформація про винагороду тому, хто допоможе в пошуках картини, відповідає дійсності?
— Авансом винагорода не надається.
— Звичайно. Скажіть відверто, чи згодні ви робити все для того, аби викрадена робота повернулася до законного власника?
— В якому розумінні?
— Ну, наприклад, якщо для цього доведеться піти на невеличку авантюру?
Таверне вже важче було вдавати спокійну ділову людину.
— А саме?
Кравець вдихнув повітря, немов збирався зануритися у воду з головою. І виклав свою ідею Бернарові Таверне. Той вже не зважав на ріденький дощик, слухав зосереджено, іноді перебивав, просив повторити якесь слово, аби краще зрозуміти співбесідника.
— Ви впевнені, що картина ще в Україні? — запитав нарешті.
— Одразу після викрадення такі речі не вивозяться. Злочинець вичікує, поки все вляжеться, і може чекати довго, бо певен — швидко його не знайдуть.
— Але ж його можуть знайти за цей час…
— Ви ж самі не вірите в те, що кажете! І потім, він не чахне над здобиччю, як цар Кощій над златом…
— Тут не зрозумів… Який цар?
— А, це так, фольклор… Злочинець потурбувався про те, щоб заховати здобич якомога далі від себе, але щоб за першої слушної нагоди вона була під руками.
— Якщо пресу не вдовольнять наші пояснення?
— Куди вона дінеться? Зрештою, ваша власність, ви розпоряджаєтеся нею так, як вважаєте за потрібне.
— Копію з Парижа мені доправлять лише післязавтра, і за умови, що доведеться пояснювати, для чого вона… А це означає…
— Про істинний бік справи повинні знати лише надійні люди! — жорстко сказав Кравець. — Розумію, що між нами двома це не втримається з суто практичних міркувань. Але — лише надійні люди!
— Які гарантії з вашого боку?
— Жодних, — сказано це було дуже просто. — Чим ви ризикуєте? Репутацією? Хто доведе, якщо про справу знатимуть лише свої? Хто винесе сміття з власної хати? Всі будуть мовчати заради збереження тієї ж таки репутації! Що втрачаю я? Хіба що винагороду за врятовану картину.
— Але якщо ви знаєте злочинця, чи не легше…
— Ні! — від різкого вигуку Таверне здригнувся. — Я ж вам казав — навряд чи картина буде при ньому. Як ми доведемо? Саме тому я й пропоную не вплутувати в справу поліцію, вони працюють, як сокирою рубають. Ми спровокуємо злочинця і він сам захоче позбутися здобичі. І тут я вже його не випущу! На цьому етапі й органи підключимо.
Таверне ще вагався. Логіка в плані, запропонованому цим чоловіком, безперечно, була. Але якщо це буде холостий постріл… Та зрештою… чому б…
Він навіть не помітив, що дощ посилився.
10
Яцинський вже відбував дуже неприємну розмову з замовником.
Увесь негатив емоції збирався вилити на Макара. Чекаючи на нього, Яцинський вкотре перечитував погану публікацію:
«ВИКРАДАЧ КАРТИНИ СТАВ ЖЕРТВОЮ ЩАСЛИВОГО ВИПАДКУ»
Учора в приміщенні Французького культурного центру пан Таверне, один з представників «Таверне колексьон», зробив офіційну заяву для засобів масової інформації. Суть заяви: зловмисник викрав не оригінал «Жінки з кошиком винограду», а лише вправну, зроблену на високому професійному рівні, копію.
Наявність кількох примірників копій з кожного експонату колекції не просто не приховується — вона широко афішується. В деяких випадках власники колекції замінюють оригінали копіями, звичайно, не повідомляючи про це публічно. Шанувальники мистецтва приходять дивитися картини і їх не цікавить, що саме та, через яку вони витратили час і гроші, знаходиться на реставрації.