Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
Звичайно, пан Таверне усвідомлює, що подібна заява дещо похитне репутацію фірми — люди, які йдуть дивитися на оригінали, хочуть побачити саме їх, а не копії, нехай і найкращі. Та з паном Таверне можна погодитися в тому, що є й інший, позитивний бік справи, адже таким чином зберігаються витвори мистецтва, і свідомі його шанувальники не можуть цього не оцінити.
Виставку продовжено ще на тиждень, крім того, завтра вхід безкоштовний — кожен з бажаючих може впевнитися, що оригінал на місці. Тут же будуть присутні кваліфіковані спеціалісти, які підтвердять, що перед глядачами саме оригінал. Заради цього з Лондона прибув Герберт Кейтервіл, людина, яка півтора десятиліття досліджувала «Жінку з кошиком винограду» і яка знає буквально кожний міліметр оригіналу.
На цілком логічне запитання, чому інформацію про те, що викрадено копію, а не оригінал картини, тримали в секреті цілих шість днів після викрадення, пан Таверне відповів, що власники користувалися своїми міркуваннями. Він висловив сподівання, що розшук злочинця і надалі буде вестися активно та запевнив, що умова про грошову винагороду лишається в силі.
Яцинський не відірвався від читання, хоча й помітив, що Макар вже прийшов і тепер тупцяє на одному місці. Дочитавши, Яцинський кивнув на монітор:
— Грамотний? Читав уже?
— Це не моя провина! — вигукнув Макар.
— Не винуватий, що грамотний?
— Для чого блазнювати! Хто знав, що там висить фальшивка?
— Ніхто, — погодився Яцинський. — От ти й мусив про це дізнатися. Перевірити все, перед тим, як брати аванс і йти на справу.
— Як, нахрін, я міг…
— Стули пельку! — Яцинський опустив кришку ноутбука. — Ти не виправдав довіри, ясно? — він розумів, що в тому, що сталося, не винен ніхто, навіть цей Макар, але він втратив свої гроші і це його бісило. — Мазанину, яку ти вкрав, почепи собі в сортирі! Про гроші не може бути й мови, досить з тебе авансу!
— Я працював…
— Все, тему закрито! — Яцинський трошки заспокоївся. — Більше ми не зустрінемося… поки що, принаймні…Ти не знаєш мене, тебе я й знати не хочу, — вдаючи втому від усього цього дурного життя, він примружив очі, а коли за кілька хвилин розплющив їх, запитав здивовано: — Ти ще тут?
Двері за Макаром зачинилися і Яцинський пошкодував, що так з ним повівся. Макар образився і розлютився. Злі й ображені роблять дурниці… Ох, як не любив він віддавати подібні накази! Але що тут вдієш?..
Він потягнувся до телефона.
11
Макар напився.
Він мандрував з одного питного закладу до іншого і заливав горілкою горе поразки. Коли відчув, що ледь тримається на ногах, вирішив їхати додому. Краще взяти таксі — не вистачало ще потрапити на очі копам, які за рахунок п’яниць виконують свої плани. Так само, як це раніше робила міліція, нічого не помінялось.
З водієм не торгувався, закемарив у машині. Шоферові довелося його розбуркувати. Сходами піднімався, підтягаючи неслухняне тіло обома руками за бильця. Довго шукав ключа, не втрапив у замкову шпарину, ключ сильно штовхнувся об двері. Двері відчинилися.
Спочатку Макар думав — так і треба. Як уздрів перед собою незнайомця — повільно почав тверезіти.
— Ого! — вигукнув Кравець, глипнувши на Макара. — З горя чи з радості набрався?
— Яц-цинсь-кий прис-слав? — п’яний Макар затинався ще дужче.
— Ходімо під холодний душ. Потім тобі покажу хлопця, якого справді прислав Яцинський.
Не такою уявляв собі Борис зустріч з тим, хто принизив його, хто змусив лягти обличчям донизу і наступав ногою на шию. Він збирався як мінімум віддухопелити його. Але, побачивши п’яного й переляканого заїку, несподівано для себе пожалів людину. Нарешті Макар струснув головою, глянув на непроханого гостя і впізнав його.
Один із трьох охоронців.
Наймолодший.
Найнебезпечніший.
— Як ти мене знайшов?
— Довга історія… Картина де?
— Хіба я схожий на художника?
Нарешті Кравець отримав привід, щоб з усієї сили затопити Макарові в писок. Той не втримався на ногах, полежав трохи, повільно звівся. З розбитого носа цівкою текла кров.
— Картина — де?
— В надійному місці… Охороняєте різне барахло…
— Не твоя справа. Вона мені потрібна.
— Навіщо?
— Яке твоє собаче діло?!
Макар приречено кивнув. Від сьогодні колишній Олег Макарчук помер і, мабуть, ніколи не воскресне.
Клята мазанина.
Закортіло спалити її і топтати ногами попіл.
— Зараз ти зі мною поїдеш до свого сховку і віддаси картину. Сюди повертатися на раджу. На всі запитання тобі відповість пацан, який валяється у твоїй кімнаті. Піди, глянь.