Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Але підірвати ще одну цистерну він не встиг — замовк скоростріл. Можливо, механізм заклинило чи спорожнів магазин. Жбурнувши його на землю, Алан витяг револьвер. Десь у нього за спиною заспівала Катбертова рогатка, перекриваючи навіть крики чоловіків, цокіт копит і стугоніння вогню в цистерні. Алан побачив, як велика бахкалка, шиплячи, описала в небі дугу й упала саме там, куди цілив Катберт: у калюжу нафти, що натекла під колеса цистерни з написом «САНОКО». Якусь мить Алан чітко розрізняв вервечку дірок у блискучому боці цистерни — дірок, які він пробив скорострілом сея Ленґіла, — а потім щось затріщало і феєрверк вибухнув. За мить отвори в цистерні запалахкотіли. Нафта, що натекла з них, зайнялася.
— Тікай! — заволав чоловік у бойовому капелюсі. — Вона заре’ вибухне! Вони всі вибу…
Алан застрелив його в голову. А наступної миті вибухнула й друга цистерна. Шмат сталі, вирваний вибухом, відлетів убік, приземлився в калюжу нафти-сирця, що стрімко збільшувалася, під третьою цистерною, і це спричинило її вибух. У повітря, як від поховального багаття, затьмарюючи небо й щільною пеленою затуляючи сонце, здійнявся стовп чорного диму.
Роланд, як і всі чотирнадцять стрільців, що проходили навчання, отримав детальний інструктаж щодо зовнішності шести генерал-лейтенантів Фарсона, тож чоловіка, що біг до загону вершників, упізнав одразу. Джордж Латіґо. Роланд міг би підстрелити його на бігу, проте не хотів, щоб вороги відбулися так просто.
Натомість він застрелив чоловіка, що біг назустріч Латіґо.
Латіґо загальмував на підборах, кинув на Роланда сповнений ненависті погляд і знову побіг, гукаючи когось іншого, волаючи до вершників, що скупчилися подалі від зони вибухів.
Ще дві цистерни злетіли в повітря, залізними кулаками вдаривши по Роландових барабанних перетинках, бистрінню висмоктавши йому з легень повітря. Початковий план полягав у тому, щоб Алан попробивав цистерни, а Катберт підпалив розлиту нафту за допомогою феєрверків, пущених з рогатки. Єдина велика бахкалка, якою він вистрелив, довела, що план був цілком здійсненний. Проте перший постріл з рогатки виявився й останнім. Останнім, у якому була потреба.
Легкість, з якою стрільці проникли у ворожий табір і посіяли паніку, можна було списати на недосвідченість і втому бійців, проте розташування цистерн було на совісті Латіґо, лише його помилкою і більше нічиєю. Це він наказав поставити їх близько одна до одної, і тепер вони по одній вибухали. Щойно зайнялася перша, шансів зупинити процес уже не було. Ще до того, як Роланд підняв ліву руку й описав у повітрі коло, даючи Алану й Катберту команду припинити вогонь, справу було зроблено. Табір Латіґо охопило пекельне полум’я, і плани Джона Фарсона щодо моторизованої атаки перетворилися на дим, який розвіював тепер вітер fin de a o.
— Їдьмо! — закричав Роланд. — Уперед, уперед, уперед!
Вони поскакали на захід, у бік Каньйону Петлі, й повз ліве вухо Роланда продзижчала куля. Одна-єдина впродовж усього нападу стрільців на цистерни.
Нетямлячись, розлючений Латіґо вергав блискавки, і, напевно, лише це рятувало його від думок про те, що зробить з ним Добрий Чоловік, коли дізнається про цю поразку. Поки що єдине, що його хвилювало: впіймати тих чоловіків, що влаштували йому засідку… якщо взагалі могло йтися про засідку в пустелі.
Чоловіків? Ні.
Це зробили хлопчиська.
Латіґо знав, ким вони були. Як їм вдалося сюди пробратися, він не розумів, але про них самих йому було добре відомо. І їхні дні скінчаться просто тут, на сході від лісів і пагорбів.
— Гендриксе! — гаркнув він. Гендрикс був єдиним, хто спромігся втримати своїх людей (півдюжини, всі на конях). — Гендриксе, до мене!
Поки Гендрикс їхав до нього, Латіґо дзиґою крутонувся в інший бік і побачив купку чоловіків, що витріщалися на охоплені вогнем цистерни. Від вигляду їхніх відвислих щелеп і тупих юних фізій йому до сказу захотілося верещати й тупотіти ногами, але він відмовився од цієї спокуси. Й спромігся зосередитися бодай на одному: на нападниках, які за жодних обставин не мали вийти сухими з води.
— Ви! — загорлав він до чоловіків. Один із них повернувся, інші — ні. Широкими кроками Латіґо попрямував до них, на ходу виймаючи пістолет. Втелющив його в руку тому, хто обернувся на звук його голосу, і навмання показав на одного з тих, хто не послухався наказу. — Застрель того йолопа.
У заціпенінні, неначе людина, якій здається, що вона спить, солдат підняв руку з пістолетом і вистрелив у чоловіка, на котрого вказав Латіґо. Нещасний, смикаючи кінцівками, повалився на землю. Інші відвернулися.