Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Загнаного поні, що привіз відьму до Гембрі, замінили новим, але віз був той самий: ті самі загадкові знаки, той самий кучер. Рея сиділа, стискаючи віжки в своїх хижих пазурах, її голова гойдалася з боку в бік, як у іржавого старого робота. В її усмішці не було й тіні гумору. Так міг би шкіритися труп.
— Здоров, моя перепілочко, — назвала вона її достоту так, як тоді, тієї ночі багато місяців тому, коли Сюзен прийшла до неї для перевірки цноти. Тієї ночі, коли Сюзен більшу частину шляху пробігла — просто тому, що її переповнювала жага життя. Вона прийшла до Реї під Місяцем-Цілунком, і її серце від бігу билося швидше, а щічки зарум’янилися. Дорогою вона співала «Безжурне кохання».
— А твої друзяки-харцизяки поцупили в мене кулю, — поскаржилася Рея, зупиняючи поні перед вершниками. Навіть Рейнолдз дивився на неї згори вниз з якоюсь тривогою. — Забрали мою гарненьку цяцьку, от що наробили твої коханці. Покидьки, мерзота. Але поки вона була у мене, я багато бачила, еге ж. З нею можна і в майбутнє заглядати. Багацько я позабувала… але тільки не те, кудою ти поїдеш, ясочко. Не те, кудою тебе повезе те стерво, що тепер валяється там-о на дорозі. А тепер час їхати до міста. — Злобна посмішка розтяглася до вух. — Пора на ярмарок.
— Відпустіть мене, — сказала Сюзен. — Відпустіть, якщо не хочете відповідати перед Роландом з Ґілеаду.
Не звертаючи на неї уваги, Рея заговорила до Рейнолдза.
— Зв’яжіть їй руки попереду і поставте ззаду у візок. Люди хочуть її побачити. А як хочуть — то побачать. Якщо її тітонька зробила все правильно, людей у місті буде чимало. Тож хутенько вантажте її, і їдьмо.
Лише одна чітка думка встигла промайнути в голові Алана: «Ми могли оминути їх — якщо Роланд каже правду, тоді важливим є лише магічний кристал, а він уже в нас. Ми могли обминути їх стороною».
Та, звісно, це було неможливо. Проти цього повстали б сотні поколінь у стрілецькому родоводі. Вежа не Вежа, а попускати злодіям не слід. Тим паче якщо їх можна спинити.
Нахилившись уперед, Алан прошепотів на вухо своєму коневі:
— Тільки спробуй піді мною затанцювати чи стати на диби, коли я відкрию вогонь, — і я прострелю тобі довбешку.
Обігнавши обох на своєму міцнішому коні, Роланд повів їх у бій. Чоловіки, що скупчилися найближче до них, — п’ятеро чи шестеро верхи, ще дюжина чи більше піших, що оглядали биків, які притягли сюди цистерни, — тупо вирячалися на них, аж поки Роланд не почав стріляти. З першим пострілом вони порснули навсібіч, як налякані куріпки. Жодного з вершників не оминула його куля. Їхні коні розбіглися, не розбираючи дороги, тягнучи за собою поводи (а один з жеребців — навіть свого мертвого вершника, чия нога застрягла в стремені). Хтось десь волав: «Розбійники! Розбійники! На коней, одоробала!»
— Алане! — закричав Роланд на повному скаку. Перед цистернами для захисту вже шикувалася в незграбний ряд (а радше збивалася докупи) жменька вершників і озброєних піших. — Давай! Давай!
Алан підняв автомат, притулив іржавий приклад нижче плеча і покликав на допомогу всі свої мізерні знання про скорострільну зброю: цілитися низько, поливати вогнем швидко й рівномірно.
Він натиснув на гашетку, і скоростріл проревів у порохняві повітря. Швидкими поштовхами пішла в плече віддача, а з перфорованого ствола полився яскравий синій вогонь. Алан водив зліва направо, цілячись у високі сталеві боки цистерн понад головами горе-захисників, що з криками розбігалися хто куди.
І одна з цистерн справді вибухнула. Такого вибуху Алан не чув ще ніколи: потужний гортанний розрив, що супроводжувався яскравим спалахом червоногарячого вогню. Сталева оболонка в повітрі розпалася навпіл. Одна половина пролетіла тридцять ярдів і палаючою кучугурою приземлилася на землю пустелі, друга піднялася разом зі стовпом чорного диму. Дерев’яне колесо, охоплене вогнем, промайнуло небом і впало, тягнучи за собою шлейф іскор і скалок.
Люди з лементом розбігалися, вершники в паніці пригинали голови до ший своїх коней.
Довівши траєкторію вогню до кінця ряду цистерн, Алан повернув цівку в зворотний бік. Автомат у його руках розжарився до червоного, але він не спускав пальця з гашетки. У цьому світі користуватися чимось слід було доти, доки це «щось» працювало. Кінь під ним скакав так, неначе зрозумів кожне слово з того, що Алан прошепотів йому на вухо.
Ще одну! Треба ще одну!