Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
Він підбадьорююче поляскав ліловими від холоду маленькими руками і бадьоро поліз з виїмки. Громадяни провели його поглядами, повними обурення. Одна з жінок затрясла круглим лицем йому навздогін:
— Соромтесь, Григорію Григоровичу, соромтесь!
Всі інші продовжували стояти, тримаючи лопати так, наче самі ці лопати й були огидним знаряддям пролетарської диктатури. Тільки один — губатий юнак з великим кадиком, якому було дуже цікаво потрапити на бойові позиції,-взявся був копирсати землю, але на нього зараз же зашипіли:
— Сором, Петю, перестаньте зараз же…
І всі заговорили, звертаючись до чоловіка з жовтим нервовим обличчям, що стояв до того, заплющивши очі, злегка похитуючись; формене пальто на ньому — відомства народної освіти — було демонстративно підперезане вірьовкою.
— Ну, а ви чого ж мовчали, Степане Олексійовичу? Ми обрали вас… Ми ждемо від вас…
Він страдницьки звів повіки, щока його сіпнулась тиком:
— Я буду говорити, панове, але буду говорити не з Григорієм Григоровичем. Ми всі повинні надіти траур по нашому Григорієві Григоровичу…
В цей час з бруствера полетіли грудки землі, над виїмкою з’явилась кінська морда, перебираючи в зубах вудила, і зверху, з сідла, перехилився широкий, червонощокий, бородатий вершник в кубанській шапці. Примруживши очі, він спитав насмішкувато:
— Ну що _ ж, громадяни, не можете договоритися — працювати чи ні?
Тоді нервовий Степан Олексійович у пальті, підперезаному вірьовкою, виступив трохи наперед і, задерши голову до вершника, відповів йому з переконливою лагідністю, як говорять з дітьми на уроках:
— Товаришу, ви тут старший начальник, наскільки я розумію… («Еге», — вершник весело кивнув і рукою в рукавичці поляпав коня, що сторожко стояв над урвищем). Товаришу, від імені нашої групи, насильно мобілізованої сьогодні вночі на підставі якихось нікому не відомих списків, висловлюємо наш категоричний протест…
— Егегповторив, але вже з погрозою, бородатий вершник.
— Так, ми протестуємо! — голос у Степана Олексійовича зірвався вгору. — Ви примушуєте людей, непристосованих до фізичної праці, копати для вас окопи… Адже це найгірші часи самоправства!.. Ви чините насильство!..
Обидві щоки, у нього засіпались, він заплющив очі, бо сказав надто багато, і захитав піднятим жовтим обличчям… Вершник дивився на нього примружившись, — великі ніздрі у нього затремтіли, рот склався твердо, прямий, як розріз. Він зліз з коня, зіскочив у виїмку і, обтрусивши одним ударом кавалерійські штани, сказав:
— Цілком точно: ми вас примушуємо обороняти Царицин, якщо ви не бажаєте добровільно. Чому ж це вас обурює?.. Ану, дайте-но лопату хто-небудь.
Він, не дивлячись, простягнув велику руку в коричневій рукавичці, і та сама повна, круглолиця жінка поквапливо подала йому лопату і вже весь час не зводила з нього здивованих очей.
— Чого нам сваритися? Це ж чисте непорозуміння. — Він увігнав лопату, підхопив землю і сильно кинув її наверх, на бруствер. — Ми воюємо, ви нам підсобляєте, ворог у нас один… Козачки ж нікого не пощадять, — з мене здеруть шкуру, а вас перешмагають поголовно, а деяких порубають шаблями…
Від нього, як од печі, пашіло здоров’ям і силою. Кинувши кілька лопат, він швидко оглянув гурт людей. «Ану, — і ляснув по плечу юнака з великим кадиком і другого — миловидого, дурнуватого, з солом’яними віями, — ану покажемо, як треба працювати». Вони, ніяково усміхаючись, почали копати й кидати. За ними, знизавши плечима, взялися за лопати ще кілька чоловік. Круглолиця дама сказала: «Ну, дозвольте вже, і я», — і спіткнулась об лопату. Бородатий командир зараз же підхопив її і, мабуть, сильно стиснув, — вона розчервонілась і повеселіла. Степан Олексійович рискував залишитися самотнім.
— Дозвольте, дозвольте, — сказав він високим голосом, — але ж революція і — насильство, товариші! Революція насамперед заперечує всяке насильство.
— Революція, — розкотисто відповів бородатий начальник, — революція здійснює насильство над ворогами трудящих і сама здійснюється через це насильство… Зрозуміло?
— Дозвольте, дозвольте… Це антиморально…
— Пролетаріат тільки для того і вчиняє над вами насильство, щоб визволити весь світ від насильства…
— Дозвольте, дозвольте…
— Ні, — твердо сказав начальник, — не дозволю, ви починаєте баламутити, це саботаж, беріть лопату… Товариші, я, значить, можу надіятись — до одинадцятої години бруствер буде готовий. В час добрий, до побачення…