Після війни. Історія Європи від 1945 року

Щоб не дати ідеологічно забарвленій риториці та амбітним програмам подальших тижнів увести нас в оману, варто наголосити, що причини травневих заворушень були локальними та виразно егоцентричними. Захоплення Сорбонни та подальші вуличні барикади й сутички з поліцією, зокрема у ніч з 10 на 11 травня та з 24 на 25 травня, відбувалися під проводом (троцькістської) «Революційної комуністичної молоді», а також офіційних представників студентської ради і спілки молодших викладачів. Але цілком знайома марксистська риторика бунтівників приховувала, по суті, анархічний дух, метою якого були негайна ліквідація та приниження влади.

У цьому сенсі, як з презирством і стверджувала верхівка французької Компартії, це була вечірка, а не революція. Вона мала всі символічні ознаки французького повстання — озброєних демонстрантів, вуличні барикади, захоплення стратегічних будівель та розв’язок, політичні вимоги й вимоги у відповідь, — але не була ним за своєю природою. Молоді чоловіки і жінки, які стояли в студентському натовпі, походили переважно із середнього класу; багато хто з них навіть представляв паризьку буржуазію («fils à papa» — «таткові синки», як глузливо назвав їх лідер ФКП Жорж Марше). Коли вони шикувалися на вулицях, щоб протистояти озброєній владі Французької держави, з вікон комфортабельних буржуазних квартир на них дивилися їхні власні батьки, тітоньки й бабусі.

Жорж Помпіду, прем’єр-міністр за де Ґолля, швидко оцінив масштаб проблеми. Після перших сутичок він, попри критику з боку власної партії та уряду, відкликав поліцію й фактично залишив університет і навколишній район під контролем паризьких студентів. Своїми діями, які отримали широкий розголос, студенти змусили Помпіду та його президента де Ґолля ніяковіти. Але, окрім як упродовж короткого часу на початку протестів, коли їх заскочили зненацька, вони не відчували загрози з їхнього боку. Можна було розраховувати, що, коли настане час, поліція — особливо підрозділ із протидії вуличним заворушенням, куди набирали дітей бідних селян з провінції, які завжди були готові натовкти пику розбещеній паризькій молоді, — наведе лад. Помпіду непокоїло дещо значно серйозніше.

Студентські заворушення й захоплення стали каталізатором низки страйків і протестів на робочих місцях по всій країні, через що під кінець травня Франція була практично знеструмлена. Деякі з перших протестів — наприклад, серед кореспондентів французького телебачення та радіо — були спрямовані проти їхніх політичних редакторів, які цензурували репортажі про студентський рух та, зокрема, інформацію про надмірну жорстокість деяких поліцейських. Але в міру того як загальний страйк набирав обертів, перекинувшись на заводи з виробництва літаків у Тулузі, електростанції, нафтохімічні фабрики та, найстрашніше, гігантські заводи Renault на околиці самого Парижа, стало ясно, що ставки значно вищі за вимоги кількох тисяч розлючених студентів.