Після війни. Історія Європи від 1945 року

Але для глибоко аполітичного настрою травня 1968 року показовим було те, що французькими бестселерами на тему цих подій, які найуспішніше продавалися серед представників наступного покоління, були не ґрунтовні історичні праці і тим паче не серйозні доктринальні трактати, а збірки тогочасних графіті й гасел. Зібрані зі стін, дощок оголошень і міських вулиць, ці дотепні короткі афоризми закликають молодих людей кохатися, розважатися, висміювати старших і загалом робити те, що подобається, водночас мимохідь змінюючи світ. Як стверджував один лозунг, «Sous le pavé la plage» («Під бруківкою — пляж»). Чого автори гасел у травні 1968 року ніколи не робили, то це не підбурювали своїх читачів заподіяти комусь серйозної шкоди. Навіть шпильки в бік де Ґолля роблять з нього підстаркувату перечепу, а не політичного ворога. Вони передають роздратування та знемогу, але напрочуд мало гніву. То була революція без жертв, що, зрештою, означає, що то була ніяка не революція.

Попри поверхові подібності в риториці студентських рухів, ситуація в Італії складалася геть інакше. По-перше, суспільне тло італійських конфліктів було доволі відмінне. Масштабна міграція з півдня на північ упродовж першої половини десятиліття спричинила в Мілані, Турині й інших промислових містах півночі брак транспорту, послуг, освіти та насамперед житла, а державні уряди так і не змогли розв’язати цих проблем. «Економічне диво» в Італії настало пізніше, ніж у решті країн, а перехід від аграрного суспільства був більш різким.

У результаті потрясіння першого етапу індустріалізації збіглися в часі й наштовхнулися на невдоволення модерного періоду. Некваліфіковані та напівкваліфіковані робітники (зазвичай з півдня, більшість із них — жінки) так і не змогли знайти собі місце в уже усталених спілках кваліфікованих робітників — чоловіків з промислової півночі. До традиційної напруги між працівниками та роботодавцями тепер додалися суперечки між кваліфікованими і некваліфікованими робітниками, тими, хто належав до спілок, і тими, хто ні. Ті працівники, яким платили краще, які були більш захищені й мали кращу кваліфікацію (працівники заводів FIAT або виробника автомобільних шин Pirelli), вимагали більшого впливу на управлінські рішення: наприклад, щодо робочих змін, різниці в оплаті праці та дисциплінарних заходів. Некваліфіковані робітники деякі з цих цілей підтримували, інші — ні. Їх передусім не задовольняли виснажливі ставки за одиницю виробленої продукції, невпинний темп механізованих конвеєрів і небезпечні умови праці.