Соло бунтівного полковника. Вершина

— Про що: про ковбасу чи горілку? — спробував пожартувати підполковник.

— Вікторе! Зараз не до жартів! Настав час, коли від секунд залежатиме успіх чи програш нашої справи. Проґавив час, втратив хвилини, отримав інформацію на секунди пізніше, ніж супротивник — і гуд бай. Коли ця інформація вже була в тебе?

— За десять хвилин до від’їзду на зустріч із вами, пане полковнику, — сухо відповів Яруга.

— Ну, гаразд, — пом’якшали нотки в голосі Зорія. — Що там ще за укази придумав наш мудрий керманич?

— Про призначення керівником Секретаріату Сергія Левенюка, який до цього обіймав посаду помічника Президента, і про призначення в. о. голови Служби безпеки…

— …генерала Остапенка, — закінчив фразу Зорій.

— Так точно, пане полковнику! — мало не крикнув Яруга.

— Тихше, бо відвідувачі подумають, що знову почалася війна. Третя світова, — Зорій задумався. — Та-а-ак, молодці американці, свою лінію ведуть твердо. Недарма постаралися свого часу наші колеги-цеерушники.

— А при чому тут цеерушники?

— Потім розповім. Я думаю, Остапенко й «Красунчик» — це ще не все. Знаючи американців, не виняток, що у них є не один подібний до цього проект. Наші місцеві «альпіністи» на кшталт Клютова поки що в програші — із Талимеризібою нічого не вийшло. Значить, щось моститимуть нове. Берун теж зазнав фіаско. Може, ще й до нас попроситься. Та нам із ним не по дорозі. Залишилося розкусити росіян. Але ті не наполягатимуть на своїй кандидатурі на найвищу посаду нашої держави, якщо побачать, що реальний претендент, хоч би від якого угруповання він був, буде лояльним до Росії. У них там своїх проблем стільки, що відкрито на конфронтацію не підуть. Хоча… Завтра мій перший робочий день після відпустки, прийду на роботу, наче нічого про кадрові зміни не знаю…