Соло бунтівного полковника. Вершина

До речі, відразу скажу, мила моя подружко, що цей чортяка так усе обставив, так поводився з першого дотику до мого тіла й до останнього «прощай!», наче він читає мої забаганки й робить усе так, як мені заманеться, як я в той момент бажаю, буцім цього всього хочу саме я. Наче це він підкоряється будь-яким моїм примхам, а все, що відбувається, це плід моєї фантазії й хворобливої уяви. Бо те, що трапилося тієї ночі, інакше, ніж результатом діяльності мого збоченого розпутного мозку, не пояснити. Ніяк, нічим і ніколи.

Досі усе, як у казці. Казці з початком, що інтригує, страшною серединою і щасливим кінцем.

— О, о, давай-давай, про кінець давай! — Алла почала соватися на стільці.

— Він узяв мене очима. Подивився якось невинно, наче вибачаючись: отямилася, коли ліф уже висів на спинці стільця, а він ніжно, ледь торкаючись губами, цілував мої груди. Дотик — і пауза. Й знову губи вже десь біля вуха, на шиї, ще нижче. Дотик до грудей, що мимоволі набрякли й безсоромно стирчали, наче до них ніколи раніше не торкалася чоловіча плоть. Будь-яка.

Я розімліла ще стоячи, а він уже гладив мої сідниці, які виявилися не захищені одягом, що теж опинився на стільці. Якось не дуже коректно й увічливо, навіть недбало підштовхнув мене в напрямку ліжка. Я позадкувала, спіткнулася й упала спиною на ковдру, якою було заслано місце скорого мого гріхопадіння. Але чомусь не розсердилась. Він, стоячи, дивився на мою наготу і стягав свої брюки, не криючись, не поспішаючи, доки останній елемент його гардеробу не опинився на стільці поруч з моїми шатами.

Ніяково, наче ненароком, поглянувши на його чоловіче достоїнство, сором’язливо заплющила очі. Мимоволі подумала: нічого особливого. Навіть занадто — нічого особливого.

Але розчаруватися не встигла. Він наче завис наді мною. Не ліг, не придавив своїм тілом, а саме завис на руках, доторкуючись до мене лише губами. Та ще язиком. Поцілунки, як і раніше, розмірені, слабкі, незвичні. Після кожного дотику губами — знову пауза, і чекання мого контакту з його тілом здавалося чимось незвичним і досі невідомим. Саме паузи, як я потім зрозуміла, були головним у всьому тому, що відбулося згодом і змусило мене переоцінити все те, що раніше здавалося таким зрозумілим, простим, банальним і буденним.

Я не ханжа, з методами сучасної любові, думалося, знайома й у питаннях сексу — просунута. Але все, що відбувалося тоді, було якимось новим, як повторний перегляд улюбленого колись чорно-білого фільму, що перемонтовано нині в сучасних кольорах. Так, нового не було нічого, але… Усе було нове. І вперше.

Читала, що деякі жінки, особливо в давнину, навіть не підозрювали, що у них є «центр кохання», лише дотик до якого викликає хтивість, томні бажання й солодкі відчуття. У сучасному житті дехто з жінок, можливо, навіть багато з нас, розчарувавшись у можливостях чоловічих, задовольняється через цей жіночий ядерний реактор, який, за вмілого керування ланцюговою реакцією, вибухає такою кількістю вивільненої енергії, що чоловічі потуги здаються потім шипінням підмоклої димової шашки…