Соло бунтівного полковника. Вершина

1

Підполковник Яруга насилу дочекався повернення Зорія з Ялти. Поки не було Богдана Даниловича, сталося стільки подій, які треба обговорити, прийняти рішення. Про деякі з них Віктор інформував полковника телефоном, використовуючи умовності, називаючи тих чи інших осіб прозвиськами, відомими тільки їм двом. Але, хоч би як вони шифрувалися, телефоном усього не скажеш, а обговорити ситуацію треба негайно, тож Яруга наполіг на зустрічі просто сьогодні, в неділю.

Після простих, але необхідних процедур з виявлення можливих хвостів обидва співробітники у визначений час зустрілися в затишному кафе німецької кухні на Подолі.

— Слухай, Вікторе, як ти вгадав, що нам треба саме в цей «пітейний» заклад? — перед входом у кафе Зорій і Яруга обнялися.

— Я вибирав не, як ви кажете, «пітейний» заклад, а той, де можна поїсти справжньої чоловічої їжі. Я ж бував у санаторіях і знаю, як там годують: кашки, пюрешки, парові котлетки, все протерте-проварене. Як ви на такій їжі виконували складне й відповідальне завдання Батьківщини? Я б, наприклад, не протримався й однієї ночі, - Яруга хитро прищурив очі.

— Почалося… — Зорій удав, що образився. — По собі все міряєш. А, взагалі-то, твоя правда: якби не шашлички та різні бешбармаки з пловом упереміш та ще й із кримським справжнім винцем — завдання навряд чи було б виконано.

— А так?..

— А так, — Зорій склав у трубочку губи й задер голову, — мабуть, щось-таки вийшло.

— Добре, думаю, ви однаково про деталі цього надзвичайно важкого завдання не розкажете, тому замовлю нам німецькі сосиски-сардельки-ковбаски з соусами і розповім про те, що у нас за вашої відсутності трапилося. А трапилося багато цікавого.

Зорій і Яруга замовили по кілька м’ясних страв, пляшку горілки і, не змовляючись, не починали серйозної розмови доти, доки не наситилися. І лише коли офіціант розлив у чарки останні краплі оковитої, чоловіки розпочали бесіду, заради якої прийшли сюди.

— Я вам, Богдане Даниловичу, раніше телефоном доповідав про основні події, що були протягом двох останніх тижнів. Про смерть міністра Кривученка ви знаєте. Після замаху на Президента в Івано-Франківську почалися круті розбірки, кілька десятків осіб затримано за вказівкою Беруна, але після того, як звів рахунки з життям студент Дмитро Гнилюк, який кидав гранату, майже всіх випустили. Для громадськості оголошено, що то був лише хуліганський вчинок. Мовляв, не може бути теракту в країні, де Президент має високий авторитет.

У мене під контролем усі наші об’єкти. «Красунчик», як і раніше, аж зі штанів вискакує, щоб обворожити Валентину Ромниченко. Наші люди й агентура Ухаля стежать за кожним кроком Клютова, Бойченка та Назарова: там паніка, розбрід і хитання. Вони відчувають, що треба згортати виробництво наркоти й давати драла, але поки що жадоба перемагає. Наш Остапенко дає нам класну інформацію про те, що діється в кабінеті Президента. Недурний мужик, раз додумався, як підсунути жучка в найвищий кабінет держави. А ми класно придумали, що обклали його апаратурою, а то цікаві дані пройшли б повз нас.

— А що там цікавого може бути в кабінеті Президента? Матюки, анекдоти, дерибан бабок, бізнесові схеми, чергові кадрові рокіровки…

— От-от! Ви, Богдане Даниловичу, як завжди, вцілили в десятку. І ми зараз із Вами знаємо те, про що дехто навіть не здогадується.

-І що ж ми таке знаємо?

— А те, що Президент після розмов спочатку з Талимеризібою, а потім з Беруном викликав заступника керівника Секретаріату Віталія Горбунова і продиктував йому кілька указів. Не пропоную відгадати їх зміст, бо навіть вам це не вдасться.

— Чому це ти, Вітю, так погано про мене думаєш? Може, все-таки спробувати? Принаймні зміст двох указів я вгадаю точно.

— Не може бути! — загорівся Яруга.

— Так, лови. Перший указ — про звільнення з посади керівника Секретаріату Дмитра Талимеризіби. Влучив? — Зорій побачив, як Яруга аж роззявив рота. — Другий указ — про звільнення з посади голови СБУ Герасима Васильовича Беруна.

— Ні фіга собі! — тільки спромігся сказати Яруга.

— Далі я вгадувати не буду, бо решта мене не цікавить. Крім одного: як це ти, досвідчений опер, мій, так би мовити, учень і бойовий побратим, маючи таку вибухову інформацію, спокійнісінько сидів тут, лопав німецьку ковбасу й запивав її українською горілкою, замість того щоб одразу ж, ще ось там, на порозі, повідомити про неї, га?