Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Остапенко напружився, ширше розплющив очі, наче саме цей орган міг допомогти йому розчути наступну фразу, яку він боявся пропустити або не зрозуміти.
І очікувані слова прозвучали — чітко, голосно, розбірливо.
8
Чи розуміла кадрова співробітниця російської спецслужби, де вона перебуває і хто її оточує на відпочинку в санаторії? Чи могла вона передбачити або просто припустити, що «дружні» українські спецслужби зроблять спробу під’їхати до неї з вербувальними пропозиціями? Чи усвідомлювала вона, якою насправді реальною інформацією володіє?
Так, Настя Литвинова чудово все розуміла. І не лише тому, що неодноразово вислуховувала інструктажі співробітників внутрішньої безпеки ФСБ. Вона була як ніхто інший поінформована про спроби й факти вербування українськими спецслужбами російських громадян і працівників спецслужби зокрема. В аналітичному підрозділі, де вона працювала, також зберігалися звіти колег про вдалі операції росіян «на українському напрямку». І хоча всі вони були зашифровані під псевдонімами, вихідні дані й характер операцій давали змогу зробити висновок: здійснюється активна робота однієї спецслужби проти другої. І нічого в цьому дивного Настя не вбачала. Закони спецслужб.
Це — теорія. Бо коли з’явився перед очима спочатку в їдальні, на пляжі, а потім і на танцях стрункий сивий симпатяга років п’ятдесяти й поклав на неї незвичний пильний погляд, Настя Литвинова навіть не відчула тривоги. Тривоги професійної, спецслужбівської. Зате хвилювання жіноче після кожної зустрічі зростало, тривожило, затягувало.
Після кількох прогулянок схилами узбережжя й уздовж лінії моря, приємних розмов у кафе й кількох танцювальних вечорів цей чоловік запропонував Насті Литвиновій подорож в одне з найприємніших природних тутешніх місць — на плато Ай-Петрі. Жінка радо погодилася.
Богдан Данилович (а це, звичайно ж, був він) пообіцяв захопливу мандрівку, неймовірні краєвиди та приємний відпочинок. Домовилися виїхати одразу після сніданку…
…Машина піднімалася легко, наче їхала рівниною. Бо машина та — нова шикарна Тойота, яку люб’язно прислав із Сімферополя добрий приятель і колега Зорія, заступник начальника головного управління СБУ в Криму Роман Лисцев.
Якби не попередження Богдана Даниловича про те, що швидкість має бути розумною, водій би придавив, і вони з Настею вже були б на самісінькій горі. Водій дотримувався вказівки, тому пасажири мали змогу розглядати навколишні пейзажі — старезний ліс із віковими ялинами, оригінальні водоспади, витончені «невеличкі» будиночки поміж дерев і каміння.
Природоохоронна зона — не для всіх. Колись тут суворо забороняли будувати не лише приватним особам, а й державним структурам. Часи змінилися. Зараз аби твої гроші: можна побудуватися й посередині якогось реліктового гаю, попередньо вирубавши кілька соток цінних дерев. Крим — територія, де давно немає ні влади, ні закону, ні совісті.
Нагорі завивав шалений вітрюган. Він збивав з ніг, змушуючи людей аж присідати, триматися за каміння, щоб не опинитися внизу, в прірві. Несамовито жбурляючи пилюку впереміш із дрібними камінцями, вітер зчиняв паніку, змушував відмовитися від спокусливих пропозицій, що їх нав’язували місцеві гіди — тутешні жителі, здебільшого кримські татари.
На плато Ай-Петрі життя вирувало. Працювали чайхани, кав’ярні й шашличні. Але враження складалося, що то єдиний велетенський базар. Навкруги — бруд, багнюка, сморід. Як у поганому, зачуханому селі. Фотографи нахабно пропонували зробити на згадку фото з хижаками. Тут були і чорна пантерка, і леопардик, і левенятко, і ведмедик. На нещасних тваринок боляче дивитися: жалюгідний вигляд, їх, мабуть, чимось поїли, щоб звірятка були сумирними, а їхні очі — наче затуманені. Дітки раділи, дорослі ніяково відводи погляди.
Весь цей смуток трішки пригасив безперечний факт неймовірної краси захопливого краєвиду, що розгортався внизу.
У той час, коли на плато було холодно й навіть накрапав дощ, унизу в Ялті й далі на узбережжі моря яскраво світило сонце. Хмари наче впиралися в якусь прозору стіну. Доходили до неї — й жодного метра далі.
Ця природна аномалія (чи норма) завжди захоплювала відвідувачів Ай-Петрі та Ялти. Бо з цього курортного славетного міста аномалія здавалася таким самим дивом, тільки навпаки: на ялтинському узбережжі Чорного моря майже завжди сонячно, а над Ай-Петрі весь час висять хмари.
День промайнув, неначе камінь булькнув у морську глибінь. Красиво, дивно, пам’ятно, але швидко. Саме цей день став початком стосунків між полковником СБУ і аналітиком ФСБ. Стосунків, які закінчилися незвично і після яких кожен із них вважав, що саме він зробив усе, щоб досягти мети. Кожен — своєї.