Київ — New York

У коридорі було тихо й безлюдно. Намагаючись довести самій собі, що я не чекаю випадкових зустрічей із Джастіном, я поквапилася на вулицю.

Пол сидів у величезному чорному «Шевроле кабріолеті».

— Мені здавалося, що такі машини доречніші десь на пляжних просторах Флориди.

Я подивилася на Пола, але, не повертаючись до мене, він рвонув із місця. Холодне повітря торкнулося мого обличчя, і я щільніше загорнулася у шарф. Мій феєричний настрій зник, щойно я зрозуміла, що не побачу Джастіна, — на сьогодні справи в школі були закінчені.

— Життя занадто коротке, щоби думати про правила й доречності вибору. Тобі не здається?

Я промовчала.

— Невже наша Аліса не порушувала правил? — Пол картинно підняв брову в очікуванні відповіді. Він не збирався відступати.

— Не пригадую. — А я не збиралася сповідатися.

— Тоді це чудова нагода, щоби ризикнути, — усміхнувся він.

— Про що ти? — Його усмішка мені не сподобалася.

— Припини, ми всі помітили, як Джастін пожирав тебе очима. Та й ти нівроку, кокетувала, як старшокласниця.

— Це натяк на мій вік?

— Ні, радше на явну цікавість із твого боку. Не хвилюйся, я не згадував Олега в розмові з Джастіном. Завести молодого коханця до тридцятирічного ювілею — це символічно, тобі не здається?

— Пол, — перебила я його тріскотню, хоча насправді мені подобалося говорити про Джастіна, — мені нецікаво. І давай не повертатися до цієї теми. До того ж кому, як не тобі, знати, що тридцять років — це зовсім мало. Спіймаєш мене на цьому десь у сімдесят.

— Як скажеш, — стенув Пол плечима.

— Куди ми їдемо?

— Нове місце. Вишукана кухня, шикарне обслуговування та проблема із замовленням столика. Але нам пощастило.

— Ми не стоятимемо знову в черзі, як у «Венеціанському антрекоті»?

— Це не Париж, мала. Тут мене знають усі.

Біля входу до ресторану, куди мене привіз Пол, нас зустрів метрдотель. Пол сказав, що нас чекають, і назвав прізвище. Метрдотель шанобливо кивнув і повів на терасу.

— З ким ми обідатимемо? — поцікавилася я дорогою, роздивляючись людей, що сидять на терасі.

— Звісно, з Кейт. Ну, і з її братом.

Пол не встиг договорити, коли я помітила його. Він сидів боком до входу, тому я бачила лише профіль. Він був такий гарний, що мені довелося одразу відвести погляд, борючись із незручністю й удаючи, ніби я розглядаю вітрину з десертами.

— Привіт! — Джастін підвівся, щойно ми підійшли до столу, і відсунув стілець для мене. Кейт підвелася й поцілувала мене в щоку. Слідом за нею Джастін зробив те саме. Його губи були холодними та трохи липкими. У вазочці навпроти нього лежали дві кульки фісташкового морозива.

— Тобі личить сірий, Алісо! — Він оцінююче подивився на мене.

Я промовчала, не знаючи, як правильно відреагувати. І почервоніла. Пол придушив смішок, і, не зумівши стримати себе, я штурхнула його, втупившись у меню.