Книга Піску. Пам’ять Шекспіра
- Автор: Борхес Хорхе Луис
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-471-4
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Книга Піску. Пам’ять Шекспіра». Краткое содержание книги:
А тепер переходжу до головного — моєї полемічної публікації в «Єльському місячнику». Як ви знаєте, вона виправдовує чи принаймні намагається виправдати мою систему, але водночас свідомо перебільшує недоліки вашої, пропонуючи студентам — замість трьох тисяч марудних рядків, що переповідають заплутану історію, — докладний словник, який дозволить їм, якщо вони не відмовляться від свого наміру, насолодитися корпусом англосаксонської лексики. Моєю справжньою метою була поїздка до Вісконсину. Ми з вами, любий друже, чудово знаємо, що всі ці конференції — дурниці, зайве марнотратство, але вони потрібні, коли йдеться про curriculum[122].
Вінтроп здивовано подивився на співрозмовника. Він був розумний, проте волів сприймати речі всерйоз, зокрема конференції та Всесвіт, що цілком може виявитися космічним жартом. Тим часом Ейнарссон вів далі:
— Можливо, ви пам’ятаєте нашу першу розмову. Я саме приїхав з Нью-Йорка. Була неділя; університетська їдальня не працювала, і ми пішли снідати до «Опівнічника». Тоді я багато що зрозумів. Як справжній європеєць я завжди гадав, нібито громадянська війна в США була хрестовим походом проти рабовласників; ви доводили, що Південь мав право відокремитися й зберегти свої інституції. Щоб підсилити це твердження, ви пояснили, що походите з Півночі, й один із ваших предків воював у лавах Генрі Галлека[123]. Ви також хвалили мужність конфедератів. На відміну від решти людей, я майже одразу розумію хто переді мною. Того ранку мені було досить. Я збагнув, любий Вінтропе, що вас спонукає дивна американська манія неупередженості. Ви, передусім, хочете бути безстороннім. Ви північанин і саме тому спробували зрозуміти й виправдати справу Півдня. Дізнавшись, що моя поїздка до Вісконсину залежить від кількох слів, які ви скажете Розенталю, я вирішив скористатися зі свого маленького відкриття. Я зміркував, що виступити проти вашої методики — це найвірніший спосіб одержати ваш голос. Я негайно написав статтю. Правила місячника вимагали вжити ініціали, але я зробив усе можливе, щоб не залишити жодного сумніву щодо авторства публікації. Я навіть відкрив його багатьом колегам.
Запала тривала мовчанка. Першим озвався Вінтроп:
— Тепер я розумію, — мовив він. — Я старий приятель Герберта, чию роботу шаную; ви прямо чи непрямо мене атакували. Якби я не віддав голос вам, це виглядало б як свого роду покарання. Я зважив достоїнства обох, ну а результат вам відомий.
Потім, наче розмірковуючи вголос, він додав:
— Можливо, я поступився зарозумілому бажанню не бути мстивим. Як бачите, ваша хитрість вдалася.
— Хитрість — справедливе визначення, але я не шкодую про скоєне, — відповів Ейнарссон. — Я діятиму найкращим чином задля нашого навчального закладу. До того ж я давно вирішив їхати до Вісконсину.
— Мій перший вікінг, — Вінтроп подивився йому в очі.
— Ще один романтичний забобон. Скандинавського походження замало, щоб бути нащадком вікінгів. Мої кревні були пасторами євангельської церкви; можливо, на початку десятого століття мої предки були жерцями Тора[124]. Наскільки мені відомо, в моєму роду не було мореплавців.
— У моєму їх було чимало, — озвався Вінтроп. — А проте ми не такі вже й різні. Нас об’єднує один гріх: марнославство. Ви прийшли до мене, щоб похвалитися своєю вигадливою хитрістю; я підтримав вас, щоб похвалитися тим, який я справедливий.
— Є ще дещо, що нас єднає, — мовив Ейнарссон. — Громадянство. Я громадянин США. Моя доля тут, а не за останньою Туле. Ви скажете, що паспорт не змінює природи людини.
Вони потисли один одному руки й розпрощалися.
Авеліно Арредондо
Сталося це 1897 року в Монтевідео.
Щосуботи друзі займали один і той же бічний столик у кав’ярні «Глобус», як достойні бідняки, що уникають запрошувати до себе гостей або воліють утекти з дому. Всі вони були жителі Монтевідео; спершу їм довелося докласти зусиль, аби заприятелювати з Арредондо, досить стриманим провінціалом, який уникав відвертих розмов і не ставив зайвих запитань. Це був худорлявий і темноволосий, невисокий на зріст, дещо незграбний молодик, якому нещодавно виповнилося двадцять. Обличчя мав непримітне, вирізнялися тільки очі, дрімотливі й жваві водночас. Служив прикажчиком у галантерейній крамниці на вулиці Буенос-Айрес, а на дозвіллі вивчав юриспруденцію. Поки інші засуджували спустошливу війну, яку, на загальну думку, президент затягував з ганебних міркувань, Арредондо мовчав. Мовчав і тоді, коли його брали на кпини як хитруна.
122
Біографія (лат.).
123
Генрі Веджер Галлек (1815–1872) — американський генерал.
124
Тор — бог грому у стародавніх германців.