Книга Піску. Пам’ять Шекспіра
- Автор: Борхес Хорхе Луис
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-471-4
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Книга Піску. Пам’ять Шекспіра». Краткое содержание книги:
— Інколи. Він весь час малює.
— Сподіваймося — з більшим успіхом, ніж його батько.
Рукописи, картини, меблі, начиння — ми нічого не лишили в домі.
Жінка працювала нарівні з чоловіками. Мені було соромно, бо в мене бракувало сил, щоб їм допомогти. Ніхто не причинив дверей, коли ми вийшли з будинку, несучи всілякі речі. Я завважив, що дах був двосхилий.
Ми йшли з чверть години, а тоді повернули ліворуч. Попереду я розгледів якусь вежу.
— Це — крематорій, — мовив хтось із моїх супутників. — Там усередині, — камера смерті. Кажуть, її вигадав якийсь філантроп на ім’я, здається, Адольф Гітлер.
Охоронець, зріст якого мене вже не здивував, прочинив ґратчасті двері.
Мій господар щось проказав. Перш ніж увійти до приміщення, він на прощання махнув мені рукою.
— Сніжитиме й далі, — мовила жінка.
У своєму письмовому столі на вулиці Мексики я зберігаю картину, що її через тисячі років хтось намалює фарбами з речовин, які сьогодні розкидані на нашій планеті.
Спокуса
Це історія двох людей, або радше одного епізоду, учасниками якого були двоє людей. Сама подія — нічим не прикметна й зовсім не фантастична — важить менше, ніж характер її учасників. Обидва грішили марнославством, але дуже по-різному й з різними наслідками. Випадок (насправді це ніщо інше) стався недавно в одному з американських штатів. Зрозуміло, він не міг статися десь іще.
Наприкінці 1961 року в Техаському університеті в Остіні я мав тривалу розмову з одним із тих двох, доктором Езрою Вінтропом. Він викладав староанглійську мову (йому не подобалося слово англосаксонська, що наштовхує на думку про витвір, складений з двох деталей). Пригадую, як — не вдавшись ні разу до сперечань — він виправив мої численні помилки та безглузді припущення. Мені розповідали, що під час іспитів він воліє не ставити жодних запитань, а запрошує студента висловитися на ту чи іншу тему, залишаючи йому самому її обрати. Йому, народженому в Бостоні нащадкові старовинного пуританського роду, було непросто звикнути до звичаїв та забобонів Півдня. Він скучив за снігом, але я завважив, що на Півночі людей вчать стерегтися холоду, як нас стерегтися спеки. В моїй пам’яті зберігся вже невиразний образ високого сивого чоловіка, радше сильного, ніж спритного. Мені краще запам’ятався його колега, Герберт Локк, який подарував мені примірник своєї книжки «До історії кеннінґів», де можна прочитати, що сакси поспішили відмовитися від цих дещо механічних метафор (море — дорога кита, орел — сокіл битви), тоді як скандинавські поети комбінували й поєднували їх до нескінченності. Я згадав Герберта Локка, бо він має безпосередній стосунок до моєї оповіді.
Тепер перейду до ісландця Еріка Ейнарссона, можливо, її справжнього героя. Його я ніколи не бачив. Він приїхав до Техасу в 1969 році, коли я був у Кембриджі, однак листи нашого спільного приятеля, Рамона Мартінеса Лопеса, залишили мені впевненість, що я добре його знав. Це був захоплений, енергійний і холодний чоловік; у краю рослих людей він міг вважатися високим. А що був рудим, то студенти, звісно ж, прозвали його Еріком Рудим[109]. Він вважав, що неминучо хибне вживання сленгу робить чужинця зайдою, і ніколи не опускався до того, щоб вимовити окей. Добрий знавець північних мов, англійської, латини і — хоч не зізнавався в цьому — німецької — він без великих зусиль проклав собі путь в університетах Америки. Його першою працею стала монографія про чотири статті Де Квінсі, які той присвятив впливу данської мови на озерний край Вестморленда[110]. Наступною стала публікація про говірку йоркширських[111] селян. Обидві розвідки були схвально сприйняті, однак Ейнарссон вважав, що його кар’єра потребує чогось такого, що викликало б здивування. В 1970 році він надрукував у Єльському університеті ґрунтовний критичний огляд балади «Битва при Молдоні»[112]. Ерудиція нотаток була незаперечною, проте деякі висловлені в передмові гіпотези спричинилися до дискусії в майже замкнених академічних колах. Ейнарссон, зокрема, стверджував, що стилістично балада споріднена, нехай навіть віддалено, з героїчним «Фіннсбурзьким фрагментом»[113], а не з розміряною риторикою «Беовулфа»[114], і що використання в ній зворушливих подробиць дивним чином випереджає прийоми, якими ми справедливо захоплюємося в ісландських сагах. Він також виправив деякі інтерпретації тексту Ельфінстона[115]. В 1969 році його призначили професором Техаського університету. Як відомо, в американських університетах за звичаєм проводяться конференції германістів. Докторові Вінтропу випало взяти участь у попередній в Іст-Лансинґу[116]. Керівник департаменту, який збирався на відпочинок, попросив його продумати кандидатуру учасника наступного засідання, запланованого у Вісконсині. Претендентів було тільки двоє — Герберт Локк та Ерік Ейнарссон.
109
Ерік Рудий (950-1003) — ісландський вікінг норвезького походження, першовідкривач Ґренландії.
110
Вестморленд — історичне графство в Англії, з 1974 входить до складу графства Камбрія.
111
Йоркшир — історичне графство на півночі Англії.
112
«Битва при Молдоні» — історична балада про битву між англосаксами та вікінгами, що відбулася 10 серпня 991 року.
113
«Фіннсбурзький фрагмент» — уривок написаної староанглійською мовою поеми про облогу в V ст. однойменної фортеці.
114
«Беовулф» — англосакський героїчний епос.
115
Джеймс Ельфінстон (1721–1809) — шотландський просвітник.
116
Іст-Лансинґ — східна частина м. Лансинґ, адміністративного центру штату Мічиґан, де розташований Мічиґанський університет.