Легенда золотої кицьки

Я не міг зрозуміти, чи Свята жартує, чи вона дійсно не розуміє усієї скрути, у яку вона потрапила, ще й втягнула у справу мене. За нами тепер, напевно, женеться не один вусань з голеними хлопцями. Як я зрозумів із сумбурних пояснень Святи, дівчина вкрала кинджал у якоїсь шишки. Цей її пан Ларс був багатим і впливовим чоловіком, що не залишить Святу у спокої, доки не поверне своє. Проте дивним чином дівчина не могла пояснити, чому втекла із скринькою і чому покинула пана Ларса, якого начебто любила…

Я мовчки потер підборіддя. Свята мовчала. Здається, жодна з тих подій, що змусили мене вкрасти машину і ледь не вбити вусаня, Святу не обходили.

— Ну чого ти так дивишся? — не витримала дівчина мого мовчання. — Ти підвезеш мене до Сімеїзу? Чи далі ти сам?

— Я сам? Із краденою автівкою?

Я ледь не розсміявся від розпачу та певної долі злості на себе і на те, що дозволив собі втрутитись у справи цієї божевільної білявки.

— Слухай, давай підемо до машини і я тобі дещо розповім, — нарешті вирішила Свята і, впевнено схопивши мене за руку, потягла до парковки біля вокзалу.

Звісно, по-дурному було лишати автомобіль на видноті, але я вирішив, що саме на показному місці ніхто не буде його шукати. Тим паче, коли ми будемо підходити до машини, то ще здалеку зможемо помітити головорізів, якщо ті знайдуть-таки свій BMW.

На щастя, коло машини нікого не було.

Свята плюхнулась на заднє сидіння і мовила:

— Поїхали за місто.

Я сів за кермо. У мене не було водійських прав, втім, у гаманці вусаня я знайшов його посвідчення водія. На відміну від господаря гаманця, я був не дуже схожий на зморщене яблуко з вусами, але тепер у мене були хоч якісь права, і я почував себе за кермом впевненіше.

Якщо я погоджусь і далі подорожувати із Святою у краденому автомобілі, великі дороги нам не підійдуть. Звичайно, автобанами тут і не пахне, але на широкій дорозі ми швидше нарвемося на дорожній патруль. Тож, якщо я все ж таки погоджусь везти святу до Сімеїзу, у чому я все ще сумнівався, мені доведеться їхати гірським серпантином…

Авто плавно рушило з місця.

— Джоне, є певні знання, що змушують мене робити ті речі, які я роблю… — почала Свята. — У тебе бувають віщі сни?

— Ні.

— А в мене бувають. І це зовсім не сни — це реальність… Ти мені не повіриш, проте у своїх снах я бачила тебе. І знаю, що на твоїх руках є те, чого не відмиєш.

Я здригнувся. Звідки їй знати про Ігоря? Може, вона все-таки підставна? І лише й чекає моменту, аби витягти з мене зізнання?

Незважаючи на хаос думок, що стрепенулися у моїй голові, авто продовжувало рівно рухатись уперед.

— Кицька — це мій тотем. Вона веде мене по життю. І ти її теж мусив бачити.

Кицька із дивного видіння. Так, я й дійсно її бачив. Але чи не було це дією наркотиків? Кажуть, вони не виводяться з організму протягом кількох діб — тож не дивно, що у мене були галюцинації…