Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
Замовк, ніяково м’яв у руці полу свого мундира. Потім підвів голову і, заглядаючи при тьмяному світлі свічки Едекові в очі, попросив:
— Інколи, буває, важче довіритись батькові, аніж товаришеві. Бачиш, він тебе любить, хоч останнім часом наче й сторониться, але це нічого. Так от, розумієш, коли б ти з ним поговорив як товариш, як друг. Ти багато поміг йому в школі — не кривись, я все пам’ятаю, хоча б та ковзанка — хто знає, що б там було... То що ж я хотів? Ага, він тобі вдячний і тому може довіритись. Порозмовляй з ним, може, скаже. Мабуть, там нема нічого страшного. Щось перебільшує і мучиться, отруює собі життя... Мені тяжко бачити це. Знаєш, погано, коли тільки одна дитина, дуже багато переживаєш. А втім, хто його знає, мабуть, коли більше дітлахів, то більше й клопоту... То ти побалакай, поможи хлопцеві, якщо зможеш...
Лісничий підвівся, в’ялий, якийсь розбитий. Уже взявшись за ручку дверей, сказав:
— Вибачай, що я турбую тебе... Але, бачиш, це...— придушив у собі якісь слова.— На добраніч.
— На добраніч,— пробурмотів Едек.
У миготливому світлі свічки на стіні чудернацько вимальовувалась його тінь. Хлопець сидів на ліжку, обхопивши голову руками. Йому було надзвичайно сумно. Той сум був дужчий, ніж страх. З якогось часу він наче перестав боятися. Може, з тої хвилини, коли в нього ще невиразно почало визрівати рішення. Але от зараз так несподівано виникла розмова. Йому було добре в домі лісничого, при такій важкій роботі, з улюбленим запахом пального і мастила на розігрітому моторі, серед простих робітників, серед лісової тиші. А тепер кінець. Завтра він поговорить з Метеком. Так тільки, для годиться — він же знає, що гнітить хлопця, а Метек — Едек пам’ятає ще зі школи — завжди був дуже вразливий, куди більше, ніж інші. Нічого дивного, що історія з Красавчиком була для нього непосильним тягарем. Даремно Едек тоді вискочив із своєю щирістю. І Метек не мав би клопоту, та й йому, може, було б легше... Так, сидів би собі тут, освоївся б помаленьку, забув би...
Раптом згадалися безсонні ночі, страх, привиди. Ні, йому нічого не помогло б, але Метек був би спокійний, А тепер ще розхворіється, не складе іспитів...
Час минав, а юнак усе ще сидів, поринувши в задуму. Отямився тільки тоді, коли зашипіла, вже догоряючи, свічка. Встав, потягнувся. Нічого, завтра все вирішиться. Добре було б закінчити вивозку, але якщо вже не судилося, то порт з ним...
Здавалося, не встиг покласти голову на подушку, як його вже розбудила лісничиха. І так щодня. Коли тільки спала та працьовита жінка? Хоч як пізно він лягав спати, вона все одно ще поралась і вставала набагато раніше, бо в кухні задовго до світанку вже світилося і їх ждав уже готовий сніданок.
З важкою головою Едек вийшов надвір. Щось змінилося в погоді. Вітерець, що дув звечора, зовсім ущух, стало тепліше. Так, відлига, чути, як капає з даху. Сніг подекуди розтав, і в тих місцях буро-зеленими плямами проглядала трава.
Поволі світало, коли він виїжджав на вирубку. З дерев ще покапувало, тягнуло докучливим гострим холодом. Низько висіло небо, вкрите важкими купчастими хмарами. «От-от може піти сніг»,— подумав Едек.
Перший причеп він щодня починав навантажувати сам. Тільки згодом у ліс приходили робітники. Два інші тягачі під’їжджали з Піша, коли він брав уже другу партію. Нічого дивного, до містечка неблизька дорога, а обидва водії були звідти, там була й автобаза. Едекові, як виняток, дозволили ставити трактор у лісництві.
Залєський саме їхав од шосе — це була вже третя його ходка. Гнав швидше, ніж завжди, напруженням хотів придушити сумні думки. Вночі він усе-таки постановив, що після розмови з Метеком поїде в Ольштин, дізнається, що там і як, а потім уже піде в міліцію. Хай йому чорт, краще вже гнити в тюрмі, аніж отак терзатися...
З бічної стежки, як завжди, усміхаючись, вийшов Міхал.
— Метекові вже краще... Жару немає. Привіз йому вчорашню пошту. Там був лист од Кульчика, приїде, казав Метек, сюди...— квапливо розповідав новини. Листоноші, який обслуговував цей район, було вигідно: Міхал виручав його — забирав газети й листи для лісництва і доставляв їх сам.
— Кульчик? Хто це такий? — спитав, не замислюючись, Едек.
— Так це ж нібито ваш шкільний товариш — Метеків і твій... Той, що пише вірші.
— A-а, знаю! — раптом засміявся Едек.— Звідки ж він тут?
— Був уже кілька разів у Сумах... Часом появиться несподівано, сидить місяць,— а востаннє майже півроку був,— потім зникає... Страшенно смішний цей Кульчик. Лісничий казав, що він появляється тоді, коли йому не пощастить у коханні. Такий влюбливий, хі-хі-хі... — теревенив Міхал, тримаючись за плечі водія.