Без крові. Така історія
- Автор: Барикко Алессандро
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-2788-7
- Переводчик: Роман Скакун
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Без крові. Така історія». Краткое содержание книги:
Ніна, головна героїня книжки «Без крові», усе своє життя шукає тих, хто вбив її сім'ю. Шукає і вбиває. І ось вона знаходить останнього. Але тут замість помсти приходить інше почуття…
Дія роману «Така історія» починається в 1903 році, з історичних перегонів Париж-Мадрид, і закінчується в 1950-му не менш історичною гонкою «Міллє Мілья». Але перегони — це тільки фон. Головний герой роману Ультімо Паррі ремонтує автомобілі й продає роялі, кохає й воює на полях Першої світової, ще до Америки і повертається назад, узагалі робить те, що робили люди в навіженому XX столітті…
На своєму новому шляху, повернувшись передком назустріч річці і півдню, поглинуте пилом, створіння швидко зникло з очей.
Ані Ультімо, ані його батько не зрушили з місця і слухали, як віддалені звуки тієї механічної гармонії стихали у тополях, у безвісті. А в повітрі стояли пахощі, невіддільні від села, які на довгі роки стали їхнім запахом, тим, що їхні жінки навчилися любити.
Ліберо Паррі почекав, поки повітря знову стане прозорим і запанує тиша.
Потім пояснив:
— Не будемо нічого казати мамі.
— Не будемо, — згодився хлопець.
Він уже побачив свій перший автомобіль. Точніше, він бачив, як він розвертався, тобто досконалу і контрольовану демонстрацію того, як він змінював напрямок: тільки так і можна спробувати пояснити те шаленство, якому, подорослішавши, цей хлопчина присвятив значну частину свого життя.
Він знову подумки бачив ту машину, що гуркотіла за поворотом, коли там, у темряві, у кількох метрах від ліжка, де його батьки вже покохались «по-французькому», його полонив сон. Тож він не чув приглушеного сміху і тим більш не помітив, як батько встав із ліжка і щось узяв. Виявилося, він ніс у руках запалену свічку і шматок паперу. На папірці було написано, що граф Палестро купував у них двадцять шість корів за доволі високою ціною в шістнадцять тисяч лір. Флоренс Паррі взяла папірець і прочитала те, що там було написано. Потім вона потушила свічку.
Вони лежали поряд, під ковдрою, нерухомо.
У Ліберо Паррі аж серце з грудей вискакувало.
Врешті, вона заговорила:
— Ліберо, а ти хоч тямиш у будові автомобілів?
Він був готовий до цього питання:
— Якщо справа в цьому, то, маленька, цього ніхто не тямить.
Книжка, з якої Ліберо з сином вчилися науці про будову автомобілів, була написана французькою (Mecanique de l’automobile, Editions Chevalier). Саме цим і пояснюється те, як протягом перших років роботи, не в змозі довести справу до кінця, Ліберо, розтягнувшись під чотирициліндровим «Клемон-Баяром» чи копирсаючись під капотом «Фіата» з 24-ма кінськими силами, зазвичай виходив із глухого кута, звертаючись до сина:
— Поклич матір.
Флоренс приходила, несучи у руках пательню чи білизну, що треба було попрати. Вона слово в слово перекладала їм ту книжку, тому вже знала її напам’ять. Вона, навіть не удостоївши машину поглядом, просила розказати, в чому саме несправність, далі, по пам’яті перегорнувши книгу точнісінько на потрібну сторінку, ставила свій діагноз. Потім розверталася і знову несла білизну в хату. Чи пательню.
— Мерсі, — бурмотів Ліберо, вагаючись між захватом і простісіньким осатанінням. А пізніше в колишньому хліві, тепер гаражі, лунав гуркіт воскресного мотора.
Проте таке ставалося вкрай нечасто, позаяк спочатку «Гараж Ліберо Паррі», щоб вижити, мав пристосовуватись і ремонтувати будь-що, не присікуючись до дрібниць. Автомобілів було мало, тому вони ремонтували все, починаючи від ресор на возах до чавунних плит, не минаючи і годинників. А коли Ліберо через значний попит довелося відкрити кузню, щоб підковувати місцевих коней, дехто інший вважав би це за принизливу поразку, але не Ліберо, бо він недавно прочитав про те, що першими, хто заробив гроші, роблячи вогнепальну зброю, були ті ж самі люди, що ще вчора кували леза для мечів. Справа була в тому, що, як невпинно іноді зазначала Флоренс, автомобілів ще не існувало, чи, принаймні, якщо вони й існували, то не у цій місцевості.
Тому поява на обрії хоч би відносно механічно гармонійної пилової хмарини була надзвичайною рідкістю, відтак усі навкруги сприймали її з іронією. Траплялася ця подія настільки нечасто, що, коли все ж таки автівка з’являлася, Ліберо Паррі сідав на мотоцикла і їхав забирати сина із школи. Він заходив до класу, мнучи в руках капелюха, і коротко промовляв:
— Термінова справа.
Учителька все розуміла. Ультімо вилітав з класу, як обпечений, і за півгодини вони вже засмальцьовувались під капотами, що важили не менше за теляток. Так минали роки тяжкої праці, роки, коли вони економили геть на всьому і чекали на хмари пилу, що так і не з’являлися. Вони продавали все, що можна було продати, і врешті Ліберо Паррі довелося сумирно надягти краватку і піти поговорити з директором банку.