Без крові. Така історія
- Автор: Барикко Алессандро
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-2788-7
- Переводчик: Роман Скакун
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Без крові. Така історія». Краткое содержание книги:
Ніна, головна героїня книжки «Без крові», усе своє життя шукає тих, хто вбив її сім'ю. Шукає і вбиває. І ось вона знаходить останнього. Але тут замість помсти приходить інше почуття…
Дія роману «Така історія» починається в 1903 році, з історичних перегонів Париж-Мадрид, і закінчується в 1950-му не менш історичною гонкою «Міллє Мілья». Але перегони — це тільки фон. Головний герой роману Ультімо Паррі ремонтує автомобілі й продає роялі, кохає й воює на полях Першої світової, ще до Америки і повертається назад, узагалі робить те, що робили люди в навіженому XX столітті…
А у Версалі, звідки все почалося, у мертвій, безлюдній тиші садівники вже підраховують збитки і сновигають в усі боки, нахиляючись, наче ворони, аби позбирати крихти, що залишились після святкування. Хтось із них підіймається і дивиться у бік Іспанії. Неначе відчуває, що котрась з автівок має звідти повернутися, повагом, підкорившись власним докорам сумління, про які не в змозі й сказати. Та жодна не повертається. Вони спитали пана Президента, яка його думка, але він відповів, що втямити щось важко. Сказав, що відбувається щось незрозуміле. Він повернувся до Дюпіна, бо йому він довіряв. Той намалював у повітрі щось схоже на пташиний політ. Зграю пташок, що, нажахані пострілом, кинулися навтьоки.
А тим часом до Бордо почали прибувати перші автомобілі — то був перший проміжний фініш у перегонах. Вишукано вдягнені секунданти слідкували за стрілками на темних циферблатах, розвінчуючи магію складних цифр, що означали показаний учасником час. Пілоти, хитаючись, вилазили з автівок і просили пити, вимушено посміхаючись у відповідь на дотепи публіки, на поплескування по плечах. Коли вони зсували на лоб свої окуляри, на білій шкірі блищали шалено-перелякані очі, наче вони побачили пожежу чи привидів.
Я частенько позираю на табло, бо ж головний офіціант має бути в курсі всіх справ і нічому не дивуватися. Наприклад, одне слово, сказане переможцю, може додати шляхетності жесту, яким ви підіймаєте вилку, що впала додолу, а це вміння приходить з часом. Тим, що я провів, виробляючи піруети навколо святково накритих столів. Якщо скласти докупи кожен мій крок, усю відстань, що я подолав за своє життя, то можна дійти до Парижа; я ледь нахиляюсь уперед, залишаючи по собі легкий аромат парфумів. Янгол, що йде назустріч, друже.
Постукавши, він відчинив двері й повідомив, що вони вже прибули до Бордо. Та дочку, здавалось, це зовсім не здивувало, навпаки, вона навіть голови не повернула і лише знуджено спитала, чи вітряна сьогодні погода. «Не знаю», — відповів він. «Не знаєш», — тихо мовила вона.
У Парижі можновладці повагом ходили коридорами, дехто поважним тоном говорив, що має втрутитися уряд. Фактично до вчорашнього дня ще ніхто не мав точного уявлення, що то таке — автомобілі, щонайбільше, їх вважали гіперболізованими іграшками для чоловіків. А зараз вони несуть смерть. І це всіх спантеличило: неначе несподіваний укус відданого пса чи поганий вчинок дитини, чи підступний лист коханки.
Згідно показаного часу наразі першим у хаотичне Бордо прибув Фернандо Ґабріель. Він сказав, що дорогою з Версаля до фінішу 78 разів обігнав суперників. У нього тремтіли руки, і він усміхався кожного разу, коли йому вдавалося хоча б запалити цигарку. Всі присутні теж сміялися. Підвівши очі на Дюпіна, пан Президент спитав, скільки ще часу автівки перебуватимуть у Франції, перш ніж покинуть її територію і поїдуть топити у крові іспанські вулиці. Дюпін подивився на папірець, що лежав у нього під рукою.