Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
Один із моїх осмислених дитячих спогадів - гостювання Рабиновичів (Яші зі своїми дітьми Євою і Фімою) у нашій новій хаті в Розтоках. Це вже десь 1965-1966 роки. Згодом Рабиновичі, як і майже 30 тисяч чернівецьких євреїв, виїхали на свою землю обітовану. Цікаво було б дізнатися про їхню подальшу долю. Бо я, як у тумані, а все ж пам'ятаю довгов'язу постать трохи старшого за мене Фіми з рудим кучерявим волоссям, що гасає нашим подвір'ям, а його тато Яша шипить гусаком на неслухняного сина: «І ви мнє будєте сказать, что ето прілічно?!»
МАМА
Коли я слухаю мову або читаю «опуси» декотрих нардепів, мені кортить, щоб моя мама-вчителька написала з ними диктант. Так, як учили в тодішньому педучилищі, бігме, не навчали в мої часи і в університеті. І точно, не навчають в університетах теперішніх. Навіть за гроші. Але мама Павліна згодом, уже з трьома дітьми на руках, таки закінчила історичний факультет Чернівецького держуніверситету. За тридцять вісім безперервних років учителювання в одній школі заробила два ордени - Жовтневої революції (20.08.86, посвідчення № 102645) і «Знак Пошани» (10.07.81, посвідчення № 1452804), а також звання «Відмінник народної освіти» - (посвідчення від 7.01.86).
Ви чули, щоб у ті часи сільським учителям давали такі державні нагороди за просто так чи за гарні очі? Мама вивчила стількох і таких, що можна би книгу писати лише про це. І знов грішна думка... коли я подеколи читаю україно- і людиноненависницькі епістоли, писані шулерськими руками, мені кортить, щоб моя мама прочитала нотацію таким «діячам» на тему міжнаціональної толерантності й мультикультурності, а найчастіше - просто історії. На прикладах живих і мертвих, відомих і незнаних. Але тих, хто укладає конституційні засади міжлюдських відносин без парламентів і дипломованих провокаторів. Мама стількох навчила цьому за час свого вчителювання! А її навчили - батьки і закони співжиття в усі часи толерантних буковинців. Дуже повчальний досвід.
ТАТО
...А наш тато, що з 15 років пропрацював у колгоспі, прищепив своїм дітям те, що передається тільки в родині: працьовитість і почуття справедливості. В армії в Люберцях (під Москвою) тато шоферував. Дотепер на фотографіях усіх однополчан називає поіменно.
А вчитися не мав змоги. Безпаспортному колгоспникові повоєнного часу дорога до міста була «заказана». Його університетами стала важка фізична праця: в лісі, на пилорамі. Тому наш тато все вміє робити руками - від гри на цимбалах і сопілці до дерев'яних карнизів і «півників» із жерсті. Хіба що фальшивих грошей не вміє робити. Але, коли свого часу тата призначили колгоспним комірником, він вступив до Кіцманського сільськогосподарського технікуму (це я вже школу закінчувала, вже два братики-близнюки протирали черевики у футбол). Та за рік тато покинув науку - не давалися йому формули із хімії і фізики. Пам'ятаю, як тато сердився то на себе, то на стиль навчання: «Загублять людську працю... Ми всі там - працюючі колгоспники. Від корів і коней. Нам конкретні знання потрібні, а не формули. Формули - для молодих, в інститутах... а тут би краще вчили краще ґаздувати...»
Я ніколи не здогадувалася татового диплома. Але коли навідуюся до батьків, неодмінно лізу на горище хати, розкриваю величезну паперову коробку і перебираю - перебираю старі квитанції і касові ордери. Коли тато працював комірником, подеколи котрийсь із їздових привозив до нас додому то мішок кукурудзяної муки, то комбікорму, то жому. І вивантаживши те добро в комору чи стодолу, незмінно подавав мені папірець із печаткою - «касовий ордер»: «Поклади на місце, - казав їздовий. - Тато казав, що знаєш, куди». Я заносила квитанцію про сплату виписаного в колгоспі товару у верхню шухляду дерев'яної шафи у спальні, підтверджуючи увечері татові наявність того фінансового документа. Часом думаю: навіщо батько дотепер тримає ті пожовтілі папери?!