Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
...Але подеколи мені кортить нагодувати ними тих, хто безсоромно й нахабно перед усім світом чваниться своїми розкошами: «Вони не ваші, ті розкоші! Ви вкрали і привласнили їх у таких, як мій батько». Це свята правда. Колись, на початку 90-х, тато віддав свої сертифікати на зароблене всім життям одному підприємству, яке зранку до вечора з радіо і телевізора видурювало ті частки народного добра у совісних і довірливих, як тисячі й мільйони таких, як мої батьки... На тім татові дивіденди й закінчилися, не починаючись.
Чи слід дивуватися, що в нашій родині так гостро розвинуте почуття справедливості? Адже яблука від яблуні, якщо й котяться, то не так чуже й далеко...
БАТЬКИ І ДІТИ
...Подеколи, коли тато дратується перед екраном телевізора, виловлюючи ВСІ новини, він каже мамі: «Жінко, ми з тобою також олігархи. У нас троє дітей. У нас п'ятеро внуків. Ми ні в кого нічого не вкрали. Ми нікого не вбили. Не обмовили. У нас чиста совість. Хіба це не багатство?»
...Із своїх скромних зарплат колгоспника й сільської вчительки батьки завжди викроювали копійку. Брали кредит - «розстрочку» - і вкладали ці гроші в дітей. Як? Дуже просто? Мама передплачувала до десятка газет і журналів, виписувала словники і книжкові новинки через мережу «Книга поштою» (дотепер пам'ятаю адресу; Київ, вул.Попудренка, 38). Возила дітей у Чернівці в театр. Напередодні першого класу моїх братиків - 1976 рік - батьки зробили нам мандрівку в Москву. Була тоді «Третьяковка», концертний зал Кремля, Большой театр і Мавзолей Леніна (це окрема смішна і повчальна водночас тема). І це також окрема тема, як батьки позичали гроші, щоб придбати одному із синів-школярів саксофон всесвітньовідомої чехословацької фірми «Супер Аматі», ціна якого тоді становила 650 радянських рублів, а іншому - фортепіано, бо обидва вчилися у сільській музичній школі. Один із них закінчив музучилище із класу диригування. Але музикантом не став, а став кандидатом юридичних наук. Та, власне, і я баяністом не стала, хоча батьки мені так само придбали інструмент, бо вчилася і я по класу баяна і, мабуть, ще й тепер зіграла би непомильно «Суліко». Тоді навчання трьох дітей у музичній школі коштувало луже багато (порівняно із зарплатою). Тато мав 75-80 рублів. Мама (завуч школи з виховної роботи) - 90-110. Чоботи фірми «Цебо» тоді коштували 120, перстень із бурштином - 180. Персидський килим - 350. Підвищена студентська стипендія - 50 рублів. Туш для вій - 16. Автобусний квиток із Чернівців до Розтік (через перевал Німчич) - 1 руб. 40 коп. Наша мама їздила на сесії в університет, маючи в кишені 3 рублі. 2,80 вона витрачала на дорогу. На 20 копійок привозила трьом дітям дві вафельні трубочки. Начинка в них була така, що нині й не порівняєш ні з чим!
ЖИТТЯ СКЛАДАЄТЬСЯ З ДЕТАЛЕЙ
...Життя складається з деталей і ці деталі мають назву.
...Коли 1977року маму викликали на бюро райкому партії (вчителька, комуністка, завуч школи), перед усім складом бюро (самі чоловіки!!!) зачитали лист «доброї» людини із села: мовляв, як може виховувати наших дітей така
вчителька, свекор-удівець якої щонеділі ходить до церкви у свіжовипраній і прасованій вишитій сорочці?! Хто пере йому сорочку, як не невістка?! Переказувати тодішню партійну дискусію - шкідливо для здоров'я. Але мамине резюме було наступне: «Мій свекор живе в моїй хаті. Він батько батька моїх дітей. А ви, кожен із вас, хотів би мати таку невістку, яка би не прала сорочок батькові свого чоловіка?! Ви мені пропонуєте його здати в будинок перестарілих?»
Тоді нашу маму захистив перший секретар Путильського райкому партії Андрій Васильович Коцюба: «Я би хотів мати таку невістку, як Павліна Власівна!» Мамі дісталася догана - за прасовані свекрові сорочки.
Але чи ви розумієте суть того часу?! Адже мама була за крок від виключення з партії. На ті часи дітям була би заказана дорога в науку. Бо щоразу, в усіх університетських анкетах я справно пояснювала, що робили мої батьки під час окупації. Уперше (свята наївність!) я написала: ходили під столом (уявляєте!). А воно ж було правда: моя мама - 1940 року народження. Тато - 1934. Та й окупація на Буковині була не така, як в усій решті України. Отака історія, доктори історії без текстів дисертацій!
До речі, Андрій Васильович Коцюба щороку 2 серпня вітає нашу маму із днем народження.
...Та це не єдиний «цурис», як кажуть на Буковині, тобто не єдина пригода із тодішньою владою, яку може згадати наша мама. Тепер вона все це розказує із величезним задоволенням. І навіть із гумором. Тоді це могло їй дорого коштувати.