Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
О, так, у нашій країні знають усе: хто де і в якому офшорі пчихав чи у яких «трусяках» засмагав на пляжі; у нас ті, що мають дбати про національну безпеку, дбають про те, щоб знати, що відбувається у родинних спальнях і про що говорять телефоном... Та що мені розказувати вам, що вміють у нас деякі особи подеколи без освіти і фаху, але із шаблями, вийнятими із піхов! А ось знайти у реєстрах держави людину хорошу... Однак, ми живемо в «свобідній» країні: хочеш комусь сказати «спасибі» - шукай сам.
Я зі шкільних років пам'ятаю пісню «кто ищет, тот всегда найдет». І вчила нас її Марія
Федосіївна Мазурик - моя перша вчителька, перше місце роботи якої - Розтоцька середня, школа Путильського району Чернівецької області.
У повній версії цієї книжки буде окремий розділ про людину, яка відіграла в моєму житті фундаментальну роль. Але на момент, коли я пишу ці рядки (1 серпня 2010 року), моя рука все ще тремтить, щоб набрати номер її телефону, здобутого після неймовірних зусиль, але завдяки добрим і, безперечно, фаховим, відповідальним людям, які відгукнулися на потребу однієї людини знайти іншу людину задля вдячності.
Вісімнадцятирічну Марію Федосіївну Мазурик після закінчення педучилища (не знаю, якого) направили на роботу в гори. Ми були її першими учнями. І все, що у нас, її колишніх учнів, є хорошого і доброго - то її заслуга.
У липні ц. р. я нарешті відновила свої забуті знання, бо дізналася (чи може, й не знала), що моя перша вчителька народилася в селі Шукайвода Христинівського району Черкаської області. Працювала в Розтоках недовго - всього п'ять років. Наймала літню кухоньку у родині Леликів (усім їм земля пером!), а останній рік роботи в нашій школі їй виділили однокімнатну квартиру зі спільним входом у сільському будинку для молодих спеціалістів. Я багато чого забула, проте добре пам'ятаю, що прийшла до Марії Федосіївни в день її від'їзду з Розтоків, а вона сиділа у голих стінах своєї «однокімнатки», чи то сумна, чи ще якась така незвичайна, що в мене стиснулося серце. Вона дуже любила і дбала про своїх «гавриків» із піонерського загону імені Васі Шумського, вона вчила нас гарних українських пісень і гарних манер, палила з нами вогнища, грала з нами в «Зірницю» і «Вожатий-вожатий, подай піонера». Вона була неймовірно красива, молода, мала модну на той час зачіску - велику «ґулю» на маківці. Носила коротке пальто теракотового кольору. Мала м'яку черкаську вимову. І величезне терпіння застібувати і пришивати одірвані з наших пальтечок ґудзики, витирати зашмаркані носи, пильнувати за вчасним харчуванням. І ще багато-багато чого було у нашої першої вчительки такого, що я не можу забути дотепер.
Добрий смак до одягу і зовнішнього вигляду, дбайливий догляд за довгим волоссям, уважність до долі інших, зацікавленість мистецтвом і літературою і багато чого, привитого з дитинства, - це її рук робота. Тепер я дивуюся її неймовірному терпінню, коли Марія Федосіївна вчила мене писати. Якби існував конкурс найбільш непривабливого письма, іншими словами - конкурс некаліграфічності, - я безсумнівно посіла би перше місце а хоч і на просторах СНД.
У радянські часи у школі був такий предмет - каліграфія. А я від природи шульга - тобто «лівачка». Ви уявляєте цю гримучу суміш - каліграфічне письмо першокласниці-шульги, яка навідріз відмовляється брати чорнильну ручку у праву руку? Тоді «ліваки» не проходили під жодним приводом! За цим дуже суворо стежило райвно, контролювала дирекція школи, і ще бозна-хто стояв тоді над учителем, який повинен був привчити «першаків» до казарми. Марія Федосіївна мала до мене нелюдське терпіння! Вона нібито лінійкою чи указкою «шльопала» по пальцях, а другою рукою водила мою неслухняну праву руку рівненькими рядками зошита «в косу лінію». А мої сльози змішувалися з фіолетом чорнила, і я знову і знову, зціпивши зуби (чим не біг по снігу до йорданського корита?!), водила скрипучим пером, затиснутим пучкою правої руки, ламаючи свою природу «лівші».
...Якщо я нарешті знаю теперішнє місце проживання моєї першої вчительки, я обов'язково щось придумаю гарне для нашої зустрічі. Не лівою рукою. Але на цю хвилину знаю, що Марія Федосіївна Мазурик мешкає із родиною в селі Чабанка Уманського району Черкаської області. І знайшла мені її начальник управління внутрішньої політики Черкаської обласної державної адміністрації Елеонора Антонівна Левицька на моє приватне прохання до голови Черкаської обласної держадміністрації Сергія Борисовича Тулуба, за що їм обом моя щира людська вдячність. Елеонора Антонівна, з якою я спілкувалася лише телефоном, опісля всього сказала, що пошуки моєї першої вчительки припали на півріччя смерті її матері, також у минулому вчительки, і що з матір'ю Елеонори Антонівни була схожа ситуація, коли її колишні учні мало не через двадцять років розшукали її, а донька стала свідком тієї неймовірної зустрічі.