Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Вирвані сторінки з автобіографії
Вирвані сторінки з автобіографії - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Вирвані сторінки з автобіографії

Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:

Реальний час, що пливе крізь живі людські долі, і реальні люди, що пливуть крізь плинний час, - такими є основні мотиви книжки «Вирвані сторінки з автобіографії» найпопулярнішої української письменниці Марії Матіос.
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
1 ... 20 21 22 23 24 25 26 27 28 ... 150
Перейти на страницу:

Марія Федосіївна Мазурик попрощалася з Розтоками 1972 року. Мені її розшукали у липні 2010.

Як гарно, що у нас ще є люди, які мають терпіння, вміння і моральну відповідальність шукати людей не з примусу, а з чиєїсь внутрішньої потреби.

МОЯ ФАМІЛІЯ

«...поки Бог не скаже «добрийдень!»,

а люди - «до побачення...»

(Моє).

Якщо ви непричком (зненацька, раптово) потрапите на мою батьківщину - в село Розтоки на Буковині - й запитаєте, де живуть батьки Марії Матіос, вас усе село в один голос запитає - котрої?

Скільки на сьогодні в Розтоках моїх посестер - точно знають хіба що в сільраді. Бо Матіоси в Розтоках - що Шевченки на Черкащині.

Поки я була старшокласницею, на перших порах плутався навіть наш сільський поштар Гаврило Дарій, розносячи пошту по дворах, бо мені через день, окрім інших листів з усього Союзу, приходило 4-5 з армійськими штемпелями. Нерідко листи, адресовані мені, Гаврило віддавав якійсь іншій Марії Матіос. Майже завжди та, інша, здогадувалася чи «вираховувала» за змістом справжнього адресата і віддавала розпечатаний конверт мені чи моїй мамі.

МАЛЕНЬКИЙ ВІДСТУП ПО СУТІ:

У 70-ті роки була така мода - клуби інтернаціональної дружби у кожній школі. Звичайно, це була чітко продумана і добре вмонтована у

систему навчання і виховання ідеологічна мода. Отож, наш шкільний КІД, яким керувала вчителька української мови і літератури Панченсо Ірина Василівна, а його президентом була старшокласниця Таня Клим, листувався з КІДами усіх республік (!) Союзу. Згодом зав'язувалося індивідуальне листування учнів. Мені приходили листи з Прибалтики, Казахстану і Свердловської області. Приходили ще звідкись, але, мабуть, вони були менш цікавими, тому я їх не пам'ятаю. Пам'ятаю, що моя однокласниця Наталка Михайлюк привезла з «Артеку», куди її нагородили путівкою за відмінне навчання, адресу Алми Алматовни Алматової - нашої ровесниці із Казахстану.

Я з Алматовою листувалася багато років. Навіть на перших порах університету. Знала всі пересування кочівних юрт її батьків, що випасали радгоспних коней на безмежних просторах казахського степу, уявляла запах і смак кумису, описаних Алмою так чітко і точно, ніби вона була технологом. Можливо, я їй так само смачно писала про свої гори. Це було дуже цікаво. Але найкращий для мене спогад - коли в одному з листів дівчинки Алми (що по-казахськи означає «яблуко») із Семипалатинської області було прохання написати російською транскрипцією слова «Червоної рути». Це був 1974 рік. Івасюкова пісня, як писала Алма, у Казахстані «почти народная». І я великими буквами, переробляючи «і» на «и», «и» - на «ы», а «е» на «э», переписала слова «Чэрвонои руты» для кочової дівчинки Алми, в душі неймовірно пишаючись за нашу пісню. Я тоді не знала, які несповідимі путі Господні в дорозі до людини.

Поштар Гаврило Дарій носив тоді й отих 4-5 листів із армійськими штемпелями. Намагався завжди віддати мені особисто в руки, хитрувато усміхаючись і подеколи кажучи: «Я мамі казати не буду». Учорашні учні, а сьогоднішні солдатики - мої земляки - писали з армійських частин усього тодішнього Союзу РСР. Географію й етнологію також можна було вивчати за тими листами. То була не любовна лірика (ну, може, за винятком одного-двох листів), а майже завжди - розповіді про добрі й не дуже добрі армійські «порядки», спосіб життя між ровесниками інших народів, про їхні звичаї і звички і т. д. З точки зору вивчення психології тодішньої молодої радянської людини цей епістолярій може служити гарним матеріалом для аналізу й узагальнень.

І я часто думаю, що то була не така вже й вада - наша молода наївність і щира віра бодай у щось у середині 70-х років. Коли не можна було не те що вірити в Бога - згадувати про його існування. Коли ти у свої 16-17 був «сліпим», не був циніком, коли ти ще не знав, що у той самий час, коли ти у російській транскрипції пишеш українські пісні для казахської школярки, на світі вже є Стус і Дзюба, є тюрми, є репресовані й вимушені «неповерненці» у твій рідний Сірук і Розтоки. Ти не знав, що довкіл тебе є інше життя. Не знав... Та нічого ти тоді не знав! Бо був молодий. Ти просто дуже добре вчився, засвоюючи багато всякого, у тому числі - зумисної брехні. І коли тобі потрохи, згодом, через багато років почали відкриватися безодні суспільних і людських жорстокостей, коли вони тебе придушать - примусять ДУМАТИ, ти з відчаю від несподіваного розчарування гортатимеш пожовтілі солдатські одкровення 70-х. І вони на тебе дихнуть чистотою. Наївністю. Делікатністю. Простотою. І таки - першою любов'ю.

1 ... 20 21 22 23 24 25 26 27 28 ... 150
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)