Нестерпна легкість буття
- Автор: Кундера Милан
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Воліна Пасічна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Нестерпна легкість буття». Краткое содержание книги:
Для Франца це мистецтво, яке найбільше наближається до краси в розумінні діонісіївському, як до свого роду сп’яніння. Людина не може як слід сп’яніти від роману або картини, але може упитися «Дев’ятою» Бетховена, сонатою Бартока для двох фортепіано та ударних інструментів або співом «Бітлз». Франц не проводить межі поміж серйозною музикою і музикою розважальною. Таке розмежування здається йому старомодним і лицемірним. Він любить рок і Моцарта однаково.
Для нього музика — свого роду визволителька: вона звільняє його від самотності, замкненості, пороху бібліотеки, розчиняє в його тілі двері, якими душа виривається в світ, щоб брататися з людьми. Він любить танцювати і жалкує, що Сабіна не поділяє цієї його пристрасті.
Вони сидять удвох в ресторані за накритим столом, і з репродуктора лине гучна ритмічна музика.
Сабіна каже:
— Зачароване коло. Люди глухнуть, бо музику вмикають дедалі голосніше. Та оскільки вони глухнуть, їм нічого не лишається, як вмикати її ще голосніше.
— Ти не любиш музики? — питає Франц.
— Ні, — каже Сабіна. А потім додає: — Можливо, коли б жила в інші часи… — і думає про часи, коли жив Йоганн-Себастьян Бах і коли музика була подібна до троянди, розквітлої на велетенській сніговій пустелі тиші.
Шум під маскою музики переслідує її з ранньої молодості. Їй, студентці Академії мистецтв, доводилося проводити всі канікули на так званих молодіжних будовах. Студенти жили в бараках і ходили працювати на будівництво металургійного заводу. Музика ревла з гучномовців від п’ятої ранку до дев’ятої вечора. Їй хотілося плакати, але музика була весела і не було можливості від неї сховатися ані в туалеті, ані під ковдрою в постелі — гучномовці були всюди. Музика була немов зграя гончаків, що їх нацькували на неї.
Тоді вона думала, що лише в комуністичному світі панує це варварство музики. За кордоном вона з’ясувала, що перетворення музики в шум — планетарний процес, яким людство вступає в історичну фазу тотальної бридоти. Тотальний характер потворності передовсім проявився як повсюдна бридота акустична: автомобілі, мотоцикли, електрогітари, дрилі, гучномовці, сирени. Повсюдна візуальна бридота чимдуж наступатиме.
Франц і Сабіна, повечерявши, піднялися в номер, тоді кохалися, а вже потім, на порозі сну, у Франца почали плутатися думки. Він згадав голосну музику під час вечері, і йому спало на думку: «Шум має одну перевагу. У гаморі не чути слів». Він усвідомив, що з молодих літ не робить нічого іншого, а тільки говорить, пише, читає лекції, вигадує фрази, шукає формулювання, щось править, тож, зрештою, жодні слова вже не здаються точними, їхній зміст розпливається, губиться, слова обертаються на сміття, полову, порох, пісок, який пересипається в голові, від чого болить мозок, виникає безсоння, хворобливий стан. І в цю хвилину він затужив, невиразно і сильно, за безмежною музикою, абсолютним шумом, чудовим і веселим галасом, який усе обійме, заллє, оглушить і в якому зникне назавжди біль, марнота і нікчемність слів. Музика — це заперечення фраз, музика — це антислово! Він мріяв якнайдовше лишатися в обіймах з Сабіною, мовчати, не сказати вже більше ніколи жодного речення, дати можливість поєднатися насолоді з оргіастичним гуркотом музики. В цьому щасливому явному гаморі він заснув.
Жити для Сабіни означає — бачити. Бачення обмежують два фактори: сильне світло, що засліплює, і цілковита темрява. Можливо, цим пояснюється Сабінина нехіть до будь-якого екстремізму. Крайнощі — це межі, за якими кінчається життя, а пристрасть до екстремізму, — в мистецтві й в політиці, — це замасковане прагнення смерті.
Слово «світло» викликає у Францовій уяві не пейзаж, залитий м’яким світлом дня, а джерело світла саме по собі: сонце, електричну лампочку, рефлектор. Францові спадають на думку відомі метафори: сонце правди, засліплююче світло розуму тощо.
Так само як світло, притягує його і темрява. Він знає, що в наш час вважається смішним гасити лампу під час любощів, і тому лишає горіти маленький нічник над ліжком. Але у хвилину, коли він входить у Сабіну, він завжди заплющував очі. Блаженство, яке охоплювало його, потребувало темряви. Темрява ця була чиста, прозора, без ніяких видив, ця темрява не мала кінця, не мала меж, ця темрява — безконечність, яку кожен із нас носить у собі. (Так, хто шукає безконечність, нехай заплющить очі!)
У хвилину, коли втіха розливається по його тілу, він випростується і розчиняється в безконечності своєї темряви, стає сам безконечністю. Проте чим більшим чоловік стає у своїй внутрішній темряві, тим дрібнішим у своїй зовнішній подобі. Чоловік із заплющеними очима — лише руїни чоловіка. Сабіні це видовисько неприємне, вона не хоче дивитися на Франца, й тому заплющує очі також. Але для неї ця темрява означає не безконечність, а звичайну незгоду з баченим, запереченням баченого, небажанням бачити.