Куди залітають лиш орли
- Автор: Маклин Алистер
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Максим Стріха
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Куди залітають лиш орли». Краткое содержание книги:
— А як же тебе звати, моя альпійська трояндо? — В голосі його чулася якась недомовленість.
— Гайді. — Дівчина трохи пручалася, але не дуже наполегливо. — Прошу вас, майоре, в мене багато роботи.
— Немає роботи важливішої, ніж дбати про відпочинок солдатів фатерлянду! — голосно промовив Сміт. Міцно тримаючи Гайді за талію, щоб не вирвалася, він зробив добрячий ковток пива з кухля й неголосно, не віднімаючи від рота кухля, сказав:
— Чи не заспівати тобі пісню?
— Яку ще пісню? — обережно спитала Гайді. — Тут і так надто багато співів.
— То я не проспіваю, а просвищу. Слухай-но! — Він тихенько просвистів кілька тактів із «Лорелеї». — Подобається?
Гайді завмерла, зиркнула на нього, але ту ж мить знову згадала про свій кокетливий тон:
— Дуже мило, майоре. І я певна, що голос у вас теж дуже гарний.
Сміт, гучно стукнувши, поставив на стіл кухля, що знову викликало несхвальні погляди сусідів, і підніс руку, до губів, щоб витерти піну. Гайді усміхнено дивилася на нього, проте очі в неї були тривожні. Не відводячи долоню від губів, Сміт промовив:
— Хто ті чоловіки в кутку? В цивільному. Тільки не оглядайся!
— Гестапо. — Вона зробила ще одну марну спробу випручатись. — Із «Шлосс Адлера».
— Один з них читає по губах. — Сміт знову підніс до рота кухоль з пивом. — Але я можу говорити. Вони спостерігають за нами. Через п'ять хвилин будь у своїй кімнаті. А тепер стусони мене як слід.
Гайді здивовано глянула на нього, але одразу ж скрикнула: Сміт її вщипнув. Вона підскочила, рука її майнула в повітрі, і в залі розлігся гучний ляпас. Гамір одразу вщух, кухлі завмерли в руках, всі забігали очима по залі. До Сміта прикипіли погляди чотирьохсот німецьких солдатів, чого він і домагався: адже людина, яка не хоче привернути до себе уваги, ніколи б такого не зробила.
Гайді скочила на ноги, обсмикнула на собі одяг, схопила банкноту, яку Сміт поклав на стіл ще раніше, і квапливо попростувала геть. Сміт з уже почервонілим обличчям, на якому був написаний сором і злість, підвівся й хотів уже піти від стола, коли дорогу йому заступив єгерський капітан, що сидів навпроти. Це був елегантний, стрункий молодик, вихований, певно, в дусі гітлерюгендівських ідеалів, акуратний і коректний. Але тепер він перебував під очевидним впливом надміру випитого пива. В його почервонілих очах світилася, як це часто буває, надзвичайна самоповага й почуття власної правоти.
— Ваша поведінка, майоре, не гідна офіцера вермахту! — голосно сказав він.
Сміт відповів не одразу. Розлючений вираз зник з його обличчя: незворушно-оцінюючим поглядом він некліпно дивився на капітана, аж поки той відвів очі. А коли Сміт заговорив, голос у нього був такий тихий, що його не чули, певно, навіть за сусіднім столом:
— «Пане майоре», якщо ви вже до мене звертаєтеся, юначе. — Тон у нього був крижаний, погляд — такий самий. — Майор Бернд Гіммлер. Ви, певно, чули про мене?
Він зробив промовисту паузу, і молодий капітан умить зів'яв під його поглядом. Гіммлер, керівник гестапо, був людиною, якої в Німеччині боялися найбільше. А Сміт, очевидно, його родич, може, навіть син…
— З'явитеся до мене з рапортом завтра о восьмій нуль-нуль, — коротко закінчив Сміт і відвернувся, не чекаючи на відповідь.
Єгерський капітан, умить прохмелівши, мовчки кивнув головою і важко опустився на місце. Сміт рушив до виходу, а гамір тим часом відновився: для солдатів віддаленого гарнізону, де пиво у великих кількостях було єдиною формою відпочинку, такі інциденти траплялися часто й дуже швидко забувалися.
Проходячи повз Шаффера, Сміт на мить зупинився й промовив:
— Ну, цьому я вкоротив язика.
— Це можна було владнати й інакше, — відповів Шаффер і спитав: — А що ви йому сказали, тому молодому капітанові?
— Я дав йому зрозуміти, що я — син Гіммлера.
— Боса гестапо? — недовірливо перепитав Шаффер. — Ну, вам поталанило на вдалу ідею.
— Я на талан не покладаюся, — сказав Сміт. — Піду, зазирну в «Дубовий двір». Може, там краще. Повернуся за хвилин десять. Навіть скоріше.
Він залишив Шаффера розмірковувати над його словами, заперечливо махнув рукою Каррачолі, який ступив крок у його бік, і вийшов із зали. Пройшовши кілька метрів уздовж дерев'яного паркану, зупинився й роззирнувсь навсібіч. Засніжена вулиця була цілком безлюдна. Сміт повернувся й швидко рушив вузьким провулочком уздовж бічної стіни «Дикого оленя». За пивницею стояла невелика дерев'яна хижка. Сміт іще раз роззирнувся довкола і спокійно відчинив двері.
— Восьма година, — сказав він у темряву. — Виходь!